ПОЛЮВАННЯ НА ВОВКА

Цим псевдо — Вовк — у своїх оперативних документах радянські спецслужби називали Головного командира УПА Романа Шухевича. І це полювання на генерала Чупринку вони почали відразу, тільки-но територія Західної України була звільнена від німців. На початку березня 1950 року в одну з камер внутрішньої в'язниці Львівського УМДБ по­трапила молода дівчина. Вона мужньо трималася на допитах. Після одного з них її кинули в ка­меру, де вже сиділа інша жінка. Вона була "своєю", розмовляла як галичанка, а на її обличчі були сліди побоїв. 
Далі тут

СТЕПАН БАНДЕРА І РОМАН ШУХЕВИЧ: ПРО ВЗАЄМИНИ ПРОВІДНИХ ДІЯЧІВ ОУН

Степан Бандера і Роман Шухевич — два велетні Українського Духу, дві постаті, що стали символами непереможної волі народу до свободи. Життєвий подвиг цих героїв став дороговказом для тисяч патріотів, які самовіддано, впродовж десятиліть, боролись за омріяну Українську Державу. Про цих людей написано і сказано немало, та й цього недостатньо, щоб осягнути величезне їх значення для нашого національного життя. Щоб краще зрозуміти дух цієї тривожної епохи, звернімося ще раз до житєписів людей, що її символізують
.автор-Тарас Федорів
детальніше

Сторінками героїв УПА,СЛОВО І ЧИН МАРКА БОЄСЛАВА

23 лютого в Івано-Франківському обласному музею визвольної боротьби ім. С. Бандери вже вшосте відбулися історико-літературні читання, присвячені пам’яті Михайла Дяченка («Гомін», «Марко Боєслав») – поета, публіциста й ідеолога УПА. Зусиллями організаторів гості заходу отримали змогу побачити навіть невелике театралізоване дійство, в якому дізналися про останні дні життя цієї непересічної особистості. Однак вражає дещо інший факт: така вагома подія й досі відбувається в затишних, але тісних стінах музею, а постать Марка Боєслава, члена Української головної визвольної ради, крайового провідника пропаганди ОУН, кавалера Срібного Хреста 
детальніше тут

ПРОТИ ГОЛІАФА. ВІЙНА УПА ПРОТИ ДВОХ ТОТАЛІТАРНИХ ІМПЕРІЙ

 

Порівняння Давида і Голіафа – класичне до затертості порівняння, коли йдеться про протистояння двох сторін, одна з яких непорівнянно слабша, порівняно з іншою. У випадку протиборства України з двома тоталітарними імперіями – нацистською та комуністичною, було б дивно, якби воно не з’явилося. Втім, не варто його вважати аж надто пафосним та заяложеним. Бо за таким підходом з уваги випадають два запитання: а чому Давид прийняв свою місію? І чому все ж таки Давидові вдалося збороти Голіафа?
детальніше тут

Тупість, яка стає заразною!

Мене вже реально дратує тупість, яка стає заразною! Дивізія СС «Галичина» – близько 50 000 чоловік налічувала за весь час існування. Батальйон «Нахтігаль» – 800 осіб. ОУН УПА воювала з окупантами всіх мастей від фашистів до комуністів і на своїй території, її воїни виправдані навіть Нюрнберзьким трибуналом, тому до уваги не беремо.
далі тут

Сторінками історії УПА.

Перші донесення про діяльність українських повстанських формувань на Волині поступили до Москви наприкінці 1942 року. Сталін, переконавшись у тому, що національні з’єднання ведуть боротьбу з німецькими та більшовицькими окупантами, вирішив завдати по УПА удару руками радянських партизанів під командуванням С.Ковпака. Згадаймо, що рейд з’єднання С.Ковпака називався сталінським, а мета рейду трималася в таємниці. Ковпак ледве втік з Карпат, а його комісара Руднєва при невідомих обставинах застрелила радистка, завербована КДБ.

Сторінками героїв УПА.

Ганна Годик 

“Життя закоротке для щастя, а задовге для терпіння” так можна сказати про життя Ганни Годик, зв’язкової УПА під псевдо “Ліщина”. Народилася пані Ганна в тяжкий і непевний час, в 1923 році. Жила родина Годик на території Польщі, але більшість людей в селі були українцями. Батько дівчинки їздив на заробітки до Америки, ще з чотирнадцяти років. Він працював на фермі, пізніше на коксо-хімічній фабриці, пересилав гроші на Батьківщину і сім’я зуміла збудувати хату. 
Детальніше тут

В чому був їх гріх? В тому, що вони любили українську землю.

Історія Повстанської Армії золотими літерами вписана в історію України. Вона вела справедливу визвольну боротьбу проти трьох жорстоких тиранічних режимів світу. Пролита кров членів УПА, не кане в забуття. Сини України! Українські повстанці!.. Вони вмирали як герої, а останніми їхніми словами були: «За тебе, свята Україно!» Вони вмирали ще зовсім юними, навіть не ставши на весільний рушник. Своєю кров’ю вони зросили святу землю. Їх живими спалювали на вогнищі. І тому українська земля є особливою, земля ,полита кров’ю і посипана юнацьким попелом.

Про вбиральню і «большевицьке звернення»

У боротьбі між українським підпіллям та радянським окупантом сторони вдавалися до всіх можливих засобів, зокрема, до пропаганди й агітації. Щоб послабити український національно-визвольний рух і показати його марність, «совєти» кілька разів видавали «звернення до населення західних областей України» з пропозицією припинити боротьбу і здатися. Тим, хто це зробить, обіцяли пробачити гріхи.
Далі тут

ОСТАННЬОГО СОТНИКА УПА ЗДАВ НКВДИСТАМ РОДИЧ ЗА 36 ТИСЯЧ РУБЛІВ

2 лютого 1950 один із останніх сотників УПА застрелився у криївці біля Коломиї в оточенні енкаведистів. За 36 тисяч рублів його викрив шваґер.Сотня Михайла Москалюка на псевдо “Спартан” близько 40 разів виходила з оточення російських спецслужб. У кінці 1940-их за його голову радянська влада обіцяла півмільйона рублів. “Спартану” навіть вдалося переконати начальника опергрупи НКВД перейти на сторону повстанців. На рахунку Москалюка - сотні убитих енкаведистів, захоплені арсенали та висаджені у повітря тюрми.
детальніше тут

Кто такие бандеровцы и за что они борются.

БОЛЬШЕВИСТСКИЕ УГНЕТАТЕЛИ БОЯТСЯ, ЧТО НАРОДНЫЕ МАССЫ СССР УЗНАЮТ ПРАВДУ О БАНДЕРОВЦАХ
 Во всей Украине, а возможно, и во всем Советском Союзе, очевидно, нет ни одного человека, который ничего не слыхал бы об освободительной антибольшевистской борьбе, которую на протяжении уже шести лет2 ведет украинский народ главным образом в западноукраинских областях. Во всей Украине, а возможно, и во всем Советском Союзе, наверное, нет ни единого человека, который ничего не слыхал бы о бандеровцах
Детальніше тут

СТЕПАН БАНДЕРА, ПРОМОВА НА АКАДЕМІЇ ДЛЯ ВІДЗНАЧЕННЯ 25-ЛІТТЯ ОУН

Бойовий шлях Організації Українських Націоналістів ще далеко не закінчений. Визвольні змагання націоналістичного руху далі продовжуються за пляном розгортання української національної революції так, як він скристалізувався в дотогочасному розвитку. Переживаємо тепер затяжний етап у визвольній боротьбі й невідомо коли прийде дальша її фаза, бо це узалежнюється теж і від розвитку світового політичного положення. 
Далі тут

Як радянське Запоріжжя легендарного упівця "Кривоноса" зустрічало

Наприкінці 1963-го року потягом з Мордовії через Москву до України їхав кремезний чоловік з голеною головою та у табірній "робі". Людину звали Мирослав Симчич, він же – сотенний "Кривоніс". З сорока років свого життя п'ять він провів в УПА, п'ятнадцять – в ув'язненні. Позаду лишалися бої, поранення, хвороби, полон, катування, суд і табори. Він жадібно дихав вільним повітрям, відвикав від гупання чобіт конвоїрів та тішився думкою про повернення на Батьківщину. Заїхавши по дорозі до Одеси та Черкас, Симчич вирушив на схід – до Запоріжжя.
Детальніше тут

Як чоботи для УПА стали загрозою радянській владі

Упродовж 25-27 липня 1944 року у селі Тучин, що на Рівненщині, НКВД провело кілька чекістських операцій, вислідом яких стало затримання близько десятка учасників українського національно-визвольного руху. Серед затриманців був і Дем’янюк Федір Іволович, 1920 року народження, уродженець і мешканець с. Тучин Рівненської області, українець, освіта 3 класи, одружений, батько двох дітей. «Я за фахом чоботар. Увесь час працював у майстерні з 1937 року до дня арешту...
Далі тут   

«Ми всі були смертниками»: історія життя Анни Попович

На світанку 17 травня 1954 року на вершині горі Березовачка, у важкодоступних місцях Карпат, оперативна група КГБ вийшла на бункер командира 4-ої ВО «Говерля» УПА-«Захід» полковника «Грома». Радянські органи держбезпеки давно полювали на багаторічного керівника повстанського руху на Станіславщині (сучасна Івано-Франківська область). Після тривалих переговорів про здачу живими, полковник «Грім» та його жінка Ольга Герасимович застрелились, а до рук чекістів потрапила підпільниця Анна Попович. 
Детальніше тут

ВІТАЄМО!

Підписано указ про присвоєння сотенному УПА Мирославу Симчичу ( Кривоносу)  якому сьогодні 96 років, звання  Героя України!
У бою командир сотні Української повстанської армії,  Мирослав Симчич  знищив  386 енкаведистів групи генерала Дергачова. Сьогодні  Мирослав Симчич  проживає у   Коломії. Провів у тюрмах і таборах у радянський час 32 з половиною роки, але нікого зі своїх побратимів не видав.
Детальніше

Ревний Святий вечір (на мотив "Нова радість стала")

В часи боротьби УПА з московитською наволоччю була створена колядка "Сумний Святий вечір". Про виселення на Сибір полонених бійців-повстанців, їх родин. А зараз боротьба продовжується. І - досить суму! Попри кров і смерті, на сході нашої країни десятки тисяч воїнів ревнують-стараються, аби ніколи в нашій історії не повторився "Сумний Святий вечір"...
Детальніше тут

Рассекречены детали дела сотрудника политического отдела УПА Лейбы-Ицика Добровского

Лейба-Ицик Иосифович Добровский. Он же Леонид Панфилович Дубровский. Киевский еврей, красноармеец, сотрудник политического отдела УПА, автор антисоветских листовок и брошюр, осужденный в 1944-м на десять лет лагерей. С открытием архивов СБУ стали доступны материалы этого удивительного дела, о которых рассказывает племянница Лейбы Иосифовича — израильтянка Полина Рогова.
Далі тут

Убивали, називаючись УПА. Свідчення про звірства НКВС

У «Долині смерті» ­– на місці масових захоронень жертв спецзагону НКВС – поблизу села Пащиха на Рівненщині відкрили пам’ятний знак. Ініціатором вшанування пам’яті людей, яких закатували «перевертні Сафата», стали місцеві жителі. Дослідники збирали свідчення родичів убитих та очевидців. Спецзагін НКВС Сафата Панасюка під виглядом УПА діяв на Волині у 1944-1946 роках.
Детальніше далі

Я ЗРОЗУМІВ, ХТО ТАКІ БАНДЕРІВЦІ, КОЛИ ПОБАЧИВ, ЯК ВОНИ ВМИРАЮТЬ ЗА УКРАЇНУ

Я зрозумів, хто такі бандерівці, коли побачив, як вони вмирають за Україну!” – розповідь колишнього члена загону НКВД про боротьбу з українським національно-визвольним рухом. Упродовж 1944–1947 років він служив в органах Тучинського НКВД. Опісля займався музикою – грав на бандурі, мандоліні, гітарі, балалайці, баяні, сопілці та інших музичних інструментах. Згодом під його керівництвом у селі звели пам’ятник Тарасові Шевченку та перепоховали останки українських повстанців. Звуть його Микола Дем’янюк.
детальніше тут