Цей судовий процес заповідався як показовий, щоб підняти бойовий дух одних і застерегти інших: в українській армії зi зрадниками та дезертирами церемонитися не будуть.
А тому — стояти треба до останнього патрона, а як закінчаться й вони — врукопашну йти проти танків, підриваючи їх із собою, як ми бачили в радянських фільмах про Другу світову.
Або — загинути смертю Героя, щоб меморіальна дошка з твоїм фото з’явилася на школі, де ти вчився, а школярам першого вересня розповідали про твій подвиг.
Але війна (а те, що уже четвертий рік відбувається на сході України, — саме війна, під якою абревіатурою її не намагалися б заховати) докорінно відрізняється від того глянцевого пафосу, до якого ще моє покоління привчала радянська пропаганда.
Детальніше тут
Немає коментарів:
Дописати коментар