Памятаємо!

 

Ганна Черкаська:

25 червня 1973 року 25-річний журналіст Валерій Марченко був оголошений "українським буржуазним націоналістом" і заарештований співробітниками КДБ.

Написані ним три статті: “За параваном ідейності”, “Страшний якийсь тягар”, “Київський діалог”, кваліфіковані КДБ як антирадянські. У них Марченко ставив риторичні запитання: Чому занепадає українська мова? Чому з легкої руки високих партійних чиновників підноситься безбарвна відверто кон’юнктурна література?

Засуджений на 6 років до колонії суворого режиму та два роки заслання. У пермських таборах познайомився із відомими правозахисниками Семеном Глузманом та Іваном Світличним, написав ряд публіцистичних нарисів, зокрема, про нестерпні умови перебування в’язнів у колонії, про воїнів УПА, засуджених ще за часів Сталіна.

Вдруге заарештований 21 жовтня 1983-го. Валерію Марченку інкримінувалося виготовлення та розповсюдження документів з метою підірвати й ослабити радянський державний лад. З моменту ув’язнення став членом Української Гельсінської групи. Важко хворого Валерія Марченка визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили на 10 років ув’язнення та 5 років заслання.

Помер 7 жовтня 1984-го після відмови нирок у тюремній лікарні у Ленінграді. Похований у селі Гатне на Київщині, поруч із могилою діда – відомого українського історика Михайла Івановича Марченка. 

З останнього слова Валерія Марченка на суді (13.03.1984):

“Коли я вступив до універ¬ситету, я дізнався, що 5 мільйонів українців добровільно відмов¬ляються від рідної мови, від тієї краси та багатства, що отримує кожна людина від народження. До цих 5 млн належите також і ви, громадяни суддя, прокурор та адвокат. 

Виявляється, Україна - єдина країна, що входить до складу ООН, висилає своїх в’язнів за межі своєї території. Перебуваючи в Пермських радянських концтаборах, я зіткнувся з брехнею та беззаконням. 

Мені, як громадянинові і чоловіку, соромно за мою країну, де жінки тільки за переконання відбувають 25 років каторги. За всю історію існування держав не було таких ганебних фактів.

Мене звинувачують у наклепах на радянську медицину. У

Пермській 35 зоні ІТК9 Івана Світличного поставили виконувати “легку” роботу - збирати дрібні деталі до праски, знаючи, що в нього немає пальців. Медкомісія визнала його спроможним до цієї роботи, а у висновку комісії було визначено, що в нього здоро¬вих 5 пальців на обох руках (замість 2). Тоді на папері обвели Іванову праву руку з одним пальцем і відіслали в Пєрмь проку¬рору - відповідь не надійшла. Чи це не наклеп на радянську медицину?

В моїй смерті в умовах табору будете винні ви, громадянин

суддя. А ось тут, під оцим гербом Української РСР пропоную повісити відбиток руки Івана Світличного з “медичним” твердженням, що на ній 5 пальців.”

У судовому процесі Марченко показав, що більшість свідків - співпрацівники КДБ, медичні працівники - низької кваліфікації, адвокат не захищає, а звинувачує. Протягом судового засідання Марченко почував себе погано, з’явилися ниркові коліки, боліла голова. Стояти міг, лише спираючися на бар’єр, просив у охорон¬ців пити.

На запитання судді, чого він хоче від суду, Марченко нарешті вимовив: 

- Та давайте вже ваші 15 років!