ПРО "ЗРАДУ"

Подивіться на це фото. Площа співає гімн. І стоять два президенти України. Перший і другий. Не співають. Навіть не роблять вигляд, що підтримують народ. Похмурі, наче в них щойно відібрали останній шмат ковбаси по 2-20.

А поряд з ними - Дмитро Павличко. У вишиванці. Подивіться на нього. Великий українець. Він їздить країною і розповідає як треба її любити. Яка нафіг любов?!!!
Правильно його називають "гімнописцем". Пошукайте його радянські вірші про "звірів-бандерівців". Почитайте що він писав. Добровільно. Його ніхто не змушував. Просто вислужувався.

Тепер - не повірите - воно розповідає, що, виявляється воював в УПА і усе життя тайно любив Бандеру і Шухевича. І шоркається по святах, будь-якими способами прориваючись у почесні гості, поближче до сильних світу, як колись проривався до компанії Щербицького, Кравчука, Єльченка...

Дмитро Іванович у 2010 році устиг поагітувати за Ющенка, а потім за Тимошенко. Розповідав який Ющенко негарний, а Тимошенко - цяця. Протягом місяця змінив орієнтацію. Юля Володимирівна більше платила...

Банальний "совок". Банальна соціально-політична мімікрія. І його місце поряд з двома "колишніми" - другим секретарем ЦК КПУ та парторгом "Южмашу", яким від гімну, що співає народ, кисло - говорить сам за себе.
Оці троє - сивол "совка", символ усього, що 25 років гальмувало країну. І вони ще живі й здорові. Вони стоять, слухають чужий їм гімн і думають: коли вже це усе скінчится, аби можна було на фуршет іти...

А ви питаєте чому я не люблю типів, що заносили вишиванки до дір...

Павло Бондаренко