«Політична пенсія»: Тимошенко шукає шпарину між спікерством і прем’єрством
Ті, хто після провального для Юлії
Тимошенко завершення президентських перегонів пророкує її політичну
смерть - або видають бажане за дійсне, або просто недооцінюють Юлію
Володимирівну. Такі не вмирають. Не дочекаєтесь. Те ж саме можна
відповісти наївним, які закликають «нашу кицю» піти добровільно на
пенсію та не мозолити країні очіЮлю. На пенсію. У розквіті амбіцій. Щаз. Здається, вже їжаку
зрозуміло (якщо, звісно, він не в тумані), що випхати Тимошенко із
політики можна лише вперед ногами (дай їй Бог здоров’я). І то не факт.
Подекуди Вона нагадує епізод із американського ужастика, де якогось
вампіра розрубають навпіл, і верхня його половина, замість спочити разом
із нижньою, кудись повзе і за щось хапається - з не зовсім миролюбними
намірами. Проте така аналогія спадає на думку лише юлефобам. Юлефіли
(або попросту юльки ) здебільшого порівнюють з феніксом.
Усі пам’ятають, як Тимошенко близько трьох тижнів тому загрожувала новою революцією у разі, якщо на виборах переможе її суперник. Тому надзвичайно легке визнання своєї поразки породило закономірне питання: до чого б це? Звідки раптом така покірність долі – хоч до рани прикладай? Що в лісі здохло?
Бабетта таки пішла на війну
Справа в тім, що для Юлії Тимошенко сам факт її програшу надзвичайним ударом не став. Вона жінка розумна і тому зайвих ілюзій не плекала. Хіба що не очікувала настільки великого відриву. 40% – приємного мало. А сама участь у президентських виборах була спрямована зовсім на іншу боротьбу. Так само як і раптова зміна іміджу, до речі. Нова зачіска Юлії Володимирівни говорить насправді не про її дурість, чиїсь «проіскі» чи поганий смак стиліста. Ні, насправді там все продумано, і сприймати її треба буквально: «Бабетта йде на війну».
Втім, вона цього і не приховує. Так, як вміє не приховувати тільки Юлія Володимирівна. Її промова на брифінгу у день виборів сповнена ледь завуальованих, але доволі прозорих меседжів, які стосуються як ставлення до новообраного президента, так і власних подальших дій. Наприклад, фраза, що президент «матиме всі можливості та всі інструменти щоб терміново зупинити війну та щоб задовольнити всі очікування українців» викликає щонайменше подив, якщо не зважати на її авторство. Усім зрозуміло, що відразу ощасливити українців президенту не вдасться у будь-якому разі – хоч він із штанів геть виплигне. Але Юля сказала – так тому і бути. Якщо ж у глави держави щось не заладиться – не біда! - «наша команда і я особисто зробимо все можливе, щоб допомогти всім гілкам влади». Якщо хтось забув, як вміє допомагати «сестра милосердя» українського політикуму - нехай спитає у Віктора Андрійовича. Йому досі гикається…
Згодом попередження «Іду на ви» було прозоро продубльовано політологом Тарасом Березовцем: «Юлія Тимошенко – надзвичайно мужній і розумний політик. Не встигнувши оговтатися від більш ніж 2-річного ув’язнення, вона не тільки включилася в кампанію, а й зробила її надзвичайно змістовною. Мені дуже пощастило перебувати поруч з нею весь цей час. Сила Тимошенко залишається з нею і вона продовжить боротьбу за нову країну. У ЮВ і раніше була найсильніша команда, і вона повинна включитися в роботу обраної влади, стежити за її кроками і допомагати там, де вимагають інтереси країни». Якщо відразу не схилятися над унітазом і не злословити щодо «надзвичайно змістовної» кампанії (основним змістом якої було мочилово Порошенка в усіх можливих позах), а виокремити суть, вона досить проста і міститься в кількох ключових словах: продовжить боротьбу, включиться в роботу, стежитиме за кроками. Ну, і, звісно, помагатиме. Там, де кроки будуть неефективними. Тобто – усюди. Бо ефективними кроками пані Тимошенко, здається, вважає виключно свої.
Юльків колишніх не буває
На парламентські вибори Юлія Володимирівна націлилась давно. Може навіть із першого дня свого перебування на волі, з тих пір, коли ще сидячи у візочку на Майдані, спинним мозком відчула, що поки вона «чалилася на шконці», у крані дещо змінилося. І весь цей час насправді тривала її власна парламентська кампанія, принагідно стилізована під президентську. Це зрозуміло. Нині єдиний спосіб для Тимошенко залишитись у великій політиці і грати в ній першу скрипку (на будь-яку іншу вона категорично не згодна) – обійняти посаду прем’єр-міністра, а ще краще – спікера, і взяти владу у свої руки – цілком і повністю. Тільки перед тим слід прийняти зміни до Конституції, які б розширили парламентські повноваження до непристойності, натомість президентські – урізали б ледь не до представницьких функцій. І нехай Пєтя тішиться потім своїм президентством, їздить по саммітах та фотографується із світовими лідерами. А справді керувати країною і приймати потрібні їй рішення буде Юля. Непогано, так?
Ці чарівні зміни до Основного закону активно лобіюються окремими членами парламентської Тимчасової спеціальної комісії, (яких пов’язують із колишнім соратником Тимошенко та Януковича Андрієм Портновим), а головне – особисто Арсенієм Яценюком. Хоча вважається, що Арсеній Петрович тепер ближче до Петра Олексійовича ніж до Юлії Володимирівни, однак колишніх юльків, як і колишніх чекістів, не буває. Ну і взагалі. Ніколи не задумувалися, чому лагідне теля двох мамок сосе і не захлинеться? Кажете, із жадібності? Нічого подібного. На всяк випадок, щоб було. Бо ніколи не знає, чия цицька виявиться поживнішою.
Отже, найперше завдання для Юлії Володимирівни зараз – посприяти якнайшвидшому запровадженню конституційної реформи – з урізанням президентських повноважень по самі помідори і перенесенням усіх важелів впливу до Верховної ради. Наступне завдання (чи то програма-максимум) - жорстко критикуючи Порошенка за «неефективні кроки», потрапити на дочасних виборах у Верховну раду, зайняти спікерський стілець і стати повноправною володаркою морською.
Хто перший встане, того і капці
Варто наголосити, що для Юлії Володимирівни є надзвичайно важливим, аби потрібні їй зміни до Конституції були прийняті саме цим складом парламенту. Оскільки конфігурацію сил і чисельність власної фракції у новій Верховній раді Тимошенко може передбачити лише приблизно (в Україні все змінюється із швидкістю блискавки), їй необхідно, щоб цей доленосний момент відбувся тут і зараз. Поки є своя велика фракція, свій спікер, практично «свої» регіонали, які нарешті готові втілити давню юліну мрію про широку коаліцію. Тобто, у наявності – всі цеглинки для того, аби вимостити переможне сходження «багіні» на самий пік владного Олімпу. І треба це робити негайно, поки Петро Олексійович не розпустив парламент.
Так що з точки зору самозбереження (у сенсі – відтягнути момент ампутації президентських повноважень, а в ідеалі – й зовсім унеможливити прийняття змін до Конституції у вигідній Тимошенко редакції) президенту не слід зволікати з розпуском ВР і дочасними виборами. Це, до речі, йому радить і хитрий єврей Вадим Рабінович, хоча аргументує начебто іншим: щоб не поглиблювати протистояння між президентом і парламентом. І всі підстави у Порошенко для цього є, бо пройшло вже 20 днів, як де-факто розвалилася урядова коаліція. (Нагадаємо, про те ж саме говорив днями і Юрій Луценко)
А от член Батьківщини Андрій Павловський має (або ретранслює) зовсім іншу думку, яку приводить Gazeta.ua: “Юридичних підстав для розпуску ВР і дострокових виборів немає. Це можливо лише за двох моментів: якщо розпадеться ця урядова коаліція або ВР протягом тридцятьох пленарних днів не збереться на своє засідання, що малоймовірно”. Натомість цілком ймовірним Павловський вважає переформатування коаліції за рахунок великої групи народних депутатів, які готуються вийти з Партії регіонів та «під нового президента» приєднатися до проурядової більшості: “Вона може налічувати більше 300 осіб. І тоді ми отримаємо шанс , щоб ця ВР в очах людей, громадян України, хоча б трохи реабілітувалася, прийнявши історичне рішення щодо змін до Конституції”. Так що все сходиться. Ширка-2 може стати реальністю. Висловимо лише сумнів стосовно того, що робитиметься це саме «під нового президента» – з огляду на те, що ще місяць тому парламентські кулуари гули про те, що запропоновані зміни до Основного закону пишуться «під Юлю».
Порошенко позаздрить Ющенку
Цей прогнилий наскрізь – склад ВР потрібен Тимошенко лише як інструмент правильного голосування за потрібні їй зміни. А розгорнутися вона планує саме після дочасних виборів. Про необхідність яких вже заговорили віддані бютівці. До того ж, Юля вже приблизно уявляє, з ким «ширятиметься» у майбутній раді, де пропрезидентські сили будуть представлені, ймовірно, лише «Ударом» і порошенківською «Солідарністю», яка навряд чи повторить карколомний результат свого лідера, тим більше в умовах ду-у-у-уже вирогідного значного падіння президентського рейтингу восени. Натомість юліни 13 відсотків можуть запросто екстраполюватися на її політичну силу, а при вмілому веденні передвиборної кампанії – ще й збільшитися. А далі – справа техніки. Усілякі ляшки, гриценки, тигіпки – а точніше, очолювані ними партійки – ймовірно і стануть основою протимошенківської, а, по суті, антипрезидентської більшості.
Так що Петру Миколайовичу не позаздриш. Наразі усі його бурхливо вітають із переконливою перемогою, а краще б поспівчували. Мало того, що замість країни йому дісталася руїна, яку треба якось збирати докупи і невідомо яким чином відбудовувати – він ще набув внутрішнього – сильного і підступного ворога в особі Юлії Тимошенко. І це буде не лише політичне протистояння, а ще й помста ображеної жінки. Пєтя відібрав у неї корону, якої вона так прагнула довгі роки. Якою марила у в’язниці. Заради якої жила. Такого, панове, не пробачають. Бідний Петро Олексійович… Ймовірно, ця гендерна проблема завдасть йому не менше клопоту, ніж сепаратисти на сході та брат у воріт. А якщо всі юліни плани здійсняться – він взагалі стане гібридом весільного генерала та винної у всіх гріхах невістки – бо повноваження відберуть, а відповідальність за все наявне в країні лайно все одно лежатиме на ньому.
Юля як рушій прогресу, або що робити президенту
Звичайно, Порошенко спробує цьому завадити. Але як? Не піде ж він по стопах попередника, тупо закинувши вічний подразник на якусь шконку? У цій ситуації Петро Миколайович може хіба що спробувати створити навколо Тимошенко вакуум, перетягуючи до себе її людей. Певною мірою це йому вже зараз вдається, і Юля не на жарт стурбована кількістю перебіжчиків, які воліють зайняти тепле місце біля переможця. Навіть подейкують, що у Батьківщині зріє заколот проти «мамки» – дехто із вчорашніх близьких соратників прямим текстом пропонують відправити її на пенсію, а партію віддати «взад» Яценюку. Однак Петру Миколайовичу не слід вже надто розраховувати на перебіжчиків – це не та категорія, на яку можна по-справжньому опертися. Оскільки, як вже було сказано, колишніх юльків не буває. Тому наразі він може покладатися тільки на себе. Вихід у нього насправді лише один: отриманий на виборах віртуальний кредит довіри конвертувати у реальний.
Адже не секрет, що багато хто голосував за Петра Олексійовича, так би мовити, зціпивши зуби, просто для того, щоб отримати легітимного президента прямо зараз, не розмазуючи ці шмарклі ще на місяць. Тепер йому необхідно показати, що люди не помилились. Насправді це не так вже й важко, незважаючи на всі зовнішні і внутрішні виклики. Просто треба бути чесним із народом, який тебе обрав. Це означає у буквальному розумінні говорити йому правду. Звітувати за кожний свій крок – вдалий і не дуже. Неважливо в якому форматі – щотижневих телезвернень, постійної участі (на рівних) у політичних ток-шоу. Та хоч виступати в якості новітнього діда Панаса у програмі «На добраніч, країно». Важливо, щоб новий президент, на відміну від усіх попередніх, не боявся чесно розповідати людям про свої наміри і невдачі. Навіть якщо фразу «Ось така х*ня, малята» доведеться повторювати щоденно.
Так що Юля для нас принаймні зараз, поки вона не втілила свої королівські амбіції – не тільки карма, а деякою мірою – «корисна копалина». Саме завдяки їй Петро Миколайович має шанс не скурвитися під тягарем влади. Саме вона триматиме його у тонусі і не дозволить розслабитись і обгадитись. Бо маючи ТАКУ опозицію, вкрай важливо не схибити навіть у дріб’язкових речах. Вона сама цього поки що може і не розуміти. Головне, щоб це зрозумів він.
http://www.pic.com.ua/faktor-tymoshenko-niyakoji-politychnoji-pensiji-yulya-maje-plan.html
Усі пам’ятають, як Тимошенко близько трьох тижнів тому загрожувала новою революцією у разі, якщо на виборах переможе її суперник. Тому надзвичайно легке визнання своєї поразки породило закономірне питання: до чого б це? Звідки раптом така покірність долі – хоч до рани прикладай? Що в лісі здохло?
Бабетта таки пішла на війну
Справа в тім, що для Юлії Тимошенко сам факт її програшу надзвичайним ударом не став. Вона жінка розумна і тому зайвих ілюзій не плекала. Хіба що не очікувала настільки великого відриву. 40% – приємного мало. А сама участь у президентських виборах була спрямована зовсім на іншу боротьбу. Так само як і раптова зміна іміджу, до речі. Нова зачіска Юлії Володимирівни говорить насправді не про її дурість, чиїсь «проіскі» чи поганий смак стиліста. Ні, насправді там все продумано, і сприймати її треба буквально: «Бабетта йде на війну».
Втім, вона цього і не приховує. Так, як вміє не приховувати тільки Юлія Володимирівна. Її промова на брифінгу у день виборів сповнена ледь завуальованих, але доволі прозорих меседжів, які стосуються як ставлення до новообраного президента, так і власних подальших дій. Наприклад, фраза, що президент «матиме всі можливості та всі інструменти щоб терміново зупинити війну та щоб задовольнити всі очікування українців» викликає щонайменше подив, якщо не зважати на її авторство. Усім зрозуміло, що відразу ощасливити українців президенту не вдасться у будь-якому разі – хоч він із штанів геть виплигне. Але Юля сказала – так тому і бути. Якщо ж у глави держави щось не заладиться – не біда! - «наша команда і я особисто зробимо все можливе, щоб допомогти всім гілкам влади». Якщо хтось забув, як вміє допомагати «сестра милосердя» українського політикуму - нехай спитає у Віктора Андрійовича. Йому досі гикається…
Згодом попередження «Іду на ви» було прозоро продубльовано політологом Тарасом Березовцем: «Юлія Тимошенко – надзвичайно мужній і розумний політик. Не встигнувши оговтатися від більш ніж 2-річного ув’язнення, вона не тільки включилася в кампанію, а й зробила її надзвичайно змістовною. Мені дуже пощастило перебувати поруч з нею весь цей час. Сила Тимошенко залишається з нею і вона продовжить боротьбу за нову країну. У ЮВ і раніше була найсильніша команда, і вона повинна включитися в роботу обраної влади, стежити за її кроками і допомагати там, де вимагають інтереси країни». Якщо відразу не схилятися над унітазом і не злословити щодо «надзвичайно змістовної» кампанії (основним змістом якої було мочилово Порошенка в усіх можливих позах), а виокремити суть, вона досить проста і міститься в кількох ключових словах: продовжить боротьбу, включиться в роботу, стежитиме за кроками. Ну, і, звісно, помагатиме. Там, де кроки будуть неефективними. Тобто – усюди. Бо ефективними кроками пані Тимошенко, здається, вважає виключно свої.
Юльків колишніх не буває
На парламентські вибори Юлія Володимирівна націлилась давно. Може навіть із першого дня свого перебування на волі, з тих пір, коли ще сидячи у візочку на Майдані, спинним мозком відчула, що поки вона «чалилася на шконці», у крані дещо змінилося. І весь цей час насправді тривала її власна парламентська кампанія, принагідно стилізована під президентську. Це зрозуміло. Нині єдиний спосіб для Тимошенко залишитись у великій політиці і грати в ній першу скрипку (на будь-яку іншу вона категорично не згодна) – обійняти посаду прем’єр-міністра, а ще краще – спікера, і взяти владу у свої руки – цілком і повністю. Тільки перед тим слід прийняти зміни до Конституції, які б розширили парламентські повноваження до непристойності, натомість президентські – урізали б ледь не до представницьких функцій. І нехай Пєтя тішиться потім своїм президентством, їздить по саммітах та фотографується із світовими лідерами. А справді керувати країною і приймати потрібні їй рішення буде Юля. Непогано, так?
Ці чарівні зміни до Основного закону активно лобіюються окремими членами парламентської Тимчасової спеціальної комісії, (яких пов’язують із колишнім соратником Тимошенко та Януковича Андрієм Портновим), а головне – особисто Арсенієм Яценюком. Хоча вважається, що Арсеній Петрович тепер ближче до Петра Олексійовича ніж до Юлії Володимирівни, однак колишніх юльків, як і колишніх чекістів, не буває. Ну і взагалі. Ніколи не задумувалися, чому лагідне теля двох мамок сосе і не захлинеться? Кажете, із жадібності? Нічого подібного. На всяк випадок, щоб було. Бо ніколи не знає, чия цицька виявиться поживнішою.
Отже, найперше завдання для Юлії Володимирівни зараз – посприяти якнайшвидшому запровадженню конституційної реформи – з урізанням президентських повноважень по самі помідори і перенесенням усіх важелів впливу до Верховної ради. Наступне завдання (чи то програма-максимум) - жорстко критикуючи Порошенка за «неефективні кроки», потрапити на дочасних виборах у Верховну раду, зайняти спікерський стілець і стати повноправною володаркою морською.
Хто перший встане, того і капці
Варто наголосити, що для Юлії Володимирівни є надзвичайно важливим, аби потрібні їй зміни до Конституції були прийняті саме цим складом парламенту. Оскільки конфігурацію сил і чисельність власної фракції у новій Верховній раді Тимошенко може передбачити лише приблизно (в Україні все змінюється із швидкістю блискавки), їй необхідно, щоб цей доленосний момент відбувся тут і зараз. Поки є своя велика фракція, свій спікер, практично «свої» регіонали, які нарешті готові втілити давню юліну мрію про широку коаліцію. Тобто, у наявності – всі цеглинки для того, аби вимостити переможне сходження «багіні» на самий пік владного Олімпу. І треба це робити негайно, поки Петро Олексійович не розпустив парламент.
Так що з точки зору самозбереження (у сенсі – відтягнути момент ампутації президентських повноважень, а в ідеалі – й зовсім унеможливити прийняття змін до Конституції у вигідній Тимошенко редакції) президенту не слід зволікати з розпуском ВР і дочасними виборами. Це, до речі, йому радить і хитрий єврей Вадим Рабінович, хоча аргументує начебто іншим: щоб не поглиблювати протистояння між президентом і парламентом. І всі підстави у Порошенко для цього є, бо пройшло вже 20 днів, як де-факто розвалилася урядова коаліція. (Нагадаємо, про те ж саме говорив днями і Юрій Луценко)
А от член Батьківщини Андрій Павловський має (або ретранслює) зовсім іншу думку, яку приводить Gazeta.ua: “Юридичних підстав для розпуску ВР і дострокових виборів немає. Це можливо лише за двох моментів: якщо розпадеться ця урядова коаліція або ВР протягом тридцятьох пленарних днів не збереться на своє засідання, що малоймовірно”. Натомість цілком ймовірним Павловський вважає переформатування коаліції за рахунок великої групи народних депутатів, які готуються вийти з Партії регіонів та «під нового президента» приєднатися до проурядової більшості: “Вона може налічувати більше 300 осіб. І тоді ми отримаємо шанс , щоб ця ВР в очах людей, громадян України, хоча б трохи реабілітувалася, прийнявши історичне рішення щодо змін до Конституції”. Так що все сходиться. Ширка-2 може стати реальністю. Висловимо лише сумнів стосовно того, що робитиметься це саме «під нового президента» – з огляду на те, що ще місяць тому парламентські кулуари гули про те, що запропоновані зміни до Основного закону пишуться «під Юлю».
Порошенко позаздрить Ющенку
Цей прогнилий наскрізь – склад ВР потрібен Тимошенко лише як інструмент правильного голосування за потрібні їй зміни. А розгорнутися вона планує саме після дочасних виборів. Про необхідність яких вже заговорили віддані бютівці. До того ж, Юля вже приблизно уявляє, з ким «ширятиметься» у майбутній раді, де пропрезидентські сили будуть представлені, ймовірно, лише «Ударом» і порошенківською «Солідарністю», яка навряд чи повторить карколомний результат свого лідера, тим більше в умовах ду-у-у-уже вирогідного значного падіння президентського рейтингу восени. Натомість юліни 13 відсотків можуть запросто екстраполюватися на її політичну силу, а при вмілому веденні передвиборної кампанії – ще й збільшитися. А далі – справа техніки. Усілякі ляшки, гриценки, тигіпки – а точніше, очолювані ними партійки – ймовірно і стануть основою протимошенківської, а, по суті, антипрезидентської більшості.
Так що Петру Миколайовичу не позаздриш. Наразі усі його бурхливо вітають із переконливою перемогою, а краще б поспівчували. Мало того, що замість країни йому дісталася руїна, яку треба якось збирати докупи і невідомо яким чином відбудовувати – він ще набув внутрішнього – сильного і підступного ворога в особі Юлії Тимошенко. І це буде не лише політичне протистояння, а ще й помста ображеної жінки. Пєтя відібрав у неї корону, якої вона так прагнула довгі роки. Якою марила у в’язниці. Заради якої жила. Такого, панове, не пробачають. Бідний Петро Олексійович… Ймовірно, ця гендерна проблема завдасть йому не менше клопоту, ніж сепаратисти на сході та брат у воріт. А якщо всі юліни плани здійсняться – він взагалі стане гібридом весільного генерала та винної у всіх гріхах невістки – бо повноваження відберуть, а відповідальність за все наявне в країні лайно все одно лежатиме на ньому.
Юля як рушій прогресу, або що робити президенту
Звичайно, Порошенко спробує цьому завадити. Але як? Не піде ж він по стопах попередника, тупо закинувши вічний подразник на якусь шконку? У цій ситуації Петро Миколайович може хіба що спробувати створити навколо Тимошенко вакуум, перетягуючи до себе її людей. Певною мірою це йому вже зараз вдається, і Юля не на жарт стурбована кількістю перебіжчиків, які воліють зайняти тепле місце біля переможця. Навіть подейкують, що у Батьківщині зріє заколот проти «мамки» – дехто із вчорашніх близьких соратників прямим текстом пропонують відправити її на пенсію, а партію віддати «взад» Яценюку. Однак Петру Миколайовичу не слід вже надто розраховувати на перебіжчиків – це не та категорія, на яку можна по-справжньому опертися. Оскільки, як вже було сказано, колишніх юльків не буває. Тому наразі він може покладатися тільки на себе. Вихід у нього насправді лише один: отриманий на виборах віртуальний кредит довіри конвертувати у реальний.
Адже не секрет, що багато хто голосував за Петра Олексійовича, так би мовити, зціпивши зуби, просто для того, щоб отримати легітимного президента прямо зараз, не розмазуючи ці шмарклі ще на місяць. Тепер йому необхідно показати, що люди не помилились. Насправді це не так вже й важко, незважаючи на всі зовнішні і внутрішні виклики. Просто треба бути чесним із народом, який тебе обрав. Це означає у буквальному розумінні говорити йому правду. Звітувати за кожний свій крок – вдалий і не дуже. Неважливо в якому форматі – щотижневих телезвернень, постійної участі (на рівних) у політичних ток-шоу. Та хоч виступати в якості новітнього діда Панаса у програмі «На добраніч, країно». Важливо, щоб новий президент, на відміну від усіх попередніх, не боявся чесно розповідати людям про свої наміри і невдачі. Навіть якщо фразу «Ось така х*ня, малята» доведеться повторювати щоденно.
Так що Юля для нас принаймні зараз, поки вона не втілила свої королівські амбіції – не тільки карма, а деякою мірою – «корисна копалина». Саме завдяки їй Петро Миколайович має шанс не скурвитися під тягарем влади. Саме вона триматиме його у тонусі і не дозволить розслабитись і обгадитись. Бо маючи ТАКУ опозицію, вкрай важливо не схибити навіть у дріб’язкових речах. Вона сама цього поки що може і не розуміти. Головне, щоб це зрозумів він.
http://www.pic.com.ua/faktor-tymoshenko-niyakoji-politychnoji-pensiji-yulya-maje-plan.html