. Якщо хтось на Донбасі цього не розуміє чи крутить носом - пішов на хер. І останнє. Ми навіть самі не усвідомлюємо, в який розкішний час живемо. Ми власноруч творимо свою новітню історію. Ми наново пізнаємо притуплене поняття патріотизму. Ми гостро відчуваємо невидимий зв'язок із землею, яку не цінували останні 25 років. Ми на молекулярному рівні переживаємо трепетні моменти асоціації з українським як чимось модерним, модним, потужним. І якщо Донбас вообше всього цього не доганяє, якщо він вообше не вдупляє, про що я, - то пішов він на хер. У мене, у тебе, у вас, у всіх нас - одне життя. Не знаю, чи варто тратити його на те, аби викручувати собі мозги через одне місце, щоб якось-там зрозуміти і збагнути донбасців, які самі себе не розуміють і нічого внятного ні мені, ні моїй країні сказати не можуть. Мені чисто по-людськи шкода часу. Коли мене просять почути Донбас, то я уважно наставляю вухо і запитую: що ти хочеш мені сказати, трудовой народ Донбасса? Що в нас хунта, що не треба було затівати Майдан, що ми нацисти, що ми не любимо Росії, що ми нав'язуємо українську дійсність.
Дякую за увагу Ostap Drozdov.