Я навіть не знаю хто гірший: той сепаратист на сході, який відкрито веде по мені вогонь, чи той українець, який сьогодні одягає вишиванку, б’є себе в груди, клянучись у великій любові до України, а завтра бере в руки пакетик із хабаром і йде цілувати ноги якомусь клерку…
Ця проклятуща система не помре ніколи. Бо завжди знайдуться якісь патріоти, які на своїх руках винесуть із попелу всіх цих хабарників і злодіїв. Винесуть, бо їм так простіше жити… А м? А що ми? Помремо. Загинемо. Ви скажете: «Герой!» Заплачете. Тай підете заробляти свої копійки, аби віддати їх на благо корупції і хабарництва.
Спіть спокійно. Поки що. Бо ті з нас, хто виживе і повернеться додому, спитають вас: «Що ти, друже, робив тут, поки я там воював?»
Подумайте, що маєте сказати.
«Хіба ж ви не розумієте, що саме через таких, як ви, і гниє система та починаються війни?» – написав я у своїй прощальній записці. Прощальній, бо знову їду на схід, де хочу залишитись навіть після війни. Я вирішив воювати за тих, хто хоче змін. Бо вірю, що зміни будуть, і мої діти житимуть у іншій країні. Але для цього треба працювати….
Джерело Виноградівські вогні
Немає коментарів:
Дописати коментар