У нас існує дві України. Обидві дуже патріотичні, але патріотизм у них різний.
... Одні мріяли про перемогу Національної революції. Для інших це був усього лиш “Євромайдан”.
Одні, коли почалася московська агресія, закликали до активних дій і першими вступали в ряди добровольців, склали перші жертви у боротьбі з ворогом. Інші лише плакалися і говорили, що не потрібно провокувати Путіна, бо він нападе.
Одні з самого початку розуміли, що не варто очікувати допомоги Заходу, бо знали, що західні держави врешті-решт покажуть себе союзниками Москви. Інші молилися на якісь “західні санкції” і навіть зараз, коли саме Захід тисне на Україну, аби вона виконала московські вимоги, продовжують патякати про “стратегічних партнерів”.
Одні борються за величну і могутню Українську Державу. Інші марять євроінтеграцією. Одні помирають, захищаючи рідну землю. Для інших же головне — безвізовий режим. Одні готові захищати Україну від будь-якого ворога. Інші мало чим відрізняються від звичайної вати, лише моляться не на Москву, а на Брюссель та Вашингтон. Одні, лиш нещодавно повернувшись із фронту, йдуть розганяти гей-парад, бо знають, що якщо це зло не буде покаране, воно зростатиме. Інші, не маючи власних мізків, повторюють почуті у ЗМІ нісенітниці і обурюються “гомофобією”. Одних порошенківський режим десятками кидає за ґрати, бо бачить у них небезпеку для свого панування над Україною. Інші тішаться, роблячи селфі з "новою" поліцією. Одні марять революцією. Інші очікують якихось міфічних “реформ”. Для одних червоно-чорний прапор — це те, що у серці. Інші у залежності від моди щомісяця змінюють прапорці та значки на аватарках у фейсбуці, бо звикли жити поверхневим життям і вдаваними емоціями. Ці другі бояться “екстремізму” і обурюються, що “праворадикали дискредитують Україна перед міжнародною спільною”. Перші пам'ятають слова Кобзаря про те, що у своїй хаті своя правда, і сила і воля. Другим вигідно, коли перші гинуть на фронті, захищаючи їхнє спокійне патріотичне животіння, але переконані, що нічого іншого націоналісти не мають права робити. Другі не вибачаться перед першими. Занадто розумними вони себе вважають. Занадто тупими вони є. А перші вже й не чекають вибачень. Вони просто борються. Борються за таку Україну, якою вона повинна бути.
Джерело
Одні борються за величну і могутню Українську Державу. Інші марять євроінтеграцією. Одні помирають, захищаючи рідну землю. Для інших же головне — безвізовий режим. Одні готові захищати Україну від будь-якого ворога. Інші мало чим відрізняються від звичайної вати, лише моляться не на Москву, а на Брюссель та Вашингтон. Одні, лиш нещодавно повернувшись із фронту, йдуть розганяти гей-парад, бо знають, що якщо це зло не буде покаране, воно зростатиме. Інші, не маючи власних мізків, повторюють почуті у ЗМІ нісенітниці і обурюються “гомофобією”. Одних порошенківський режим десятками кидає за ґрати, бо бачить у них небезпеку для свого панування над Україною. Інші тішаться, роблячи селфі з "новою" поліцією. Одні марять революцією. Інші очікують якихось міфічних “реформ”. Для одних червоно-чорний прапор — це те, що у серці. Інші у залежності від моди щомісяця змінюють прапорці та значки на аватарках у фейсбуці, бо звикли жити поверхневим життям і вдаваними емоціями. Ці другі бояться “екстремізму” і обурюються, що “праворадикали дискредитують Україна перед міжнародною спільною”. Перші пам'ятають слова Кобзаря про те, що у своїй хаті своя правда, і сила і воля. Другим вигідно, коли перші гинуть на фронті, захищаючи їхнє спокійне патріотичне животіння, але переконані, що нічого іншого націоналісти не мають права робити. Другі не вибачаться перед першими. Занадто розумними вони себе вважають. Занадто тупими вони є. А перші вже й не чекають вибачень. Вони просто борються. Борються за таку Україну, якою вона повинна бути.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар