Одним із засобів асиміляції українців в часи панування тоталітарного радянського режиму було позбавлення їх власної історії. Все минуле нашо го народу розглядалося лише як елемент “славних” діянь “старшого брата” – росіян. На все, що виходило поза рамки цієї концепції чи відверто суперечило їй, накладалося табу. В результаті такої політики ми й доємо надзвичайно багато недосліджених моментів в нашій історії. На перший погляд, дивним є той факт, що найбільше “білих плям” припадає на хронологічно найближчі до нас часи двадцятого століття. Пояснити це можна тим, що цей вік став часом найбільшого розвитку незалежницьких тенденцій в Україні як в теоретичній ділянці, ідеології, так і в практичній, що проявилася в спалахах національновизвольної боротьби 1917-1920-х років та в 1940- 1950-х роках. Тому дослідження цього періоду стало об’єктом найпильнішої уваги каральних органів радянського режиму, тому він повинен стати полем для роботи цілих поколінь сучасних істориків, що бажають відкривати непізнані сторінки нашої минувщини і відтворювати її реальний образ.
Вячеслав Мазуренко
Немає коментарів:
Дописати коментар