Для "руцкого" брата ми українці завжди були хохлами.

Якось натрапив на спогаді капитана Ивана Коваленко, українца котрий був першим із радянських офіцерів, який увійшов до кімнати штабу генерал-фельдмаршала Паулюса і прийняв від нього особисту зброю — факт здачі в полон. За це Іван був представлений до звання Героя Радянського Союзу. Кілька днів потому прилітає в Сталінград маршал Жуков. Наказує покликати на розмову капітана. Той прийшов, відрапортував. І відбувся у них — маршала і капітана — ось такий діалог.
 — Коваленко!.. Хохол, значить!
 — Ні, товаришу маршал...
 — А хто же? — Українець.
 — Ну, українець, хохол, яка різниця?
 — Велика! — Цікаво, а яка ж? Ти мені скажи...
 — Я за національністю — українець, а хохол для мене — образливо.
 — О, то ти, виявляється, націоналіст!..
 А закінчився короткою фразою маршала: «Коваленка зі списків героїв виключити!..»

Напередодні форсування Дніпра в селі Требухів на нараді вищого командного складу кількох фронтів у вересні 1943 року маршал Жуков чітко виклав свою, представника Ставки верховного командування, позицію: не перейматися долею щойно мобілізованих із визволених територій українців. Він, зокрема, заявив: «Нащо споряджати й озброювати цих хохлів? Усі вони — зрадники. Чим більше в Дніпрі утопимо, тим менше доведеться до Сибіру після війни засилати... Героєм визволення Києва повинен бути росіянин, а не якийсь там красень-хохол!..» Свого часу в інтернеті ходила копія наказу від 22 червня 1944 року під грифом «совершенно секретно». він був якоби знайдений в архіві колишнього Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПУ. Його підписали Лаврентій Берія і Георгій Жуков.
Ось цей текст мовою оригіналу (за браком місця подається скорочено)
Приказ № 078/42 22 июня 1944 года. По Народному комиссариату внутренних дел Союза ССР и Народному комиссариату обороны Союза ССР.
 Приказываю:
1. Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.
 2. Выселение производить: а) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев; б) во вторую очередь выслать всех украинцев, которые знакомы с жизнью во время оккупации; в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии; г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться и не дать знать членам семьи, которые находятся в Красной Армии.
3. Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль: а) завести в особых отделах специальные дела на каждого; б) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел; в) прикрепить одного секретного сотрудника на пять человек командиров и красноармейцев…»
 Отже, в той час, як мільйони українців боролися з нацистами, падали навічно у привіслянських низинах чи карпатських горах, їхні батьки, дружини, сестри, діти мали бути виселені, приречені на голод і холод, і добра половина з них загинула б, як це було з кримськими татарами, калмиками, інгушами, чеченцями та іншими народами. І це не вигадка . На ХХ з’їзді КПРС Хрущов у доповіді про культ особи сказав: «Українці уникнули цієї долі (татар, калмиків та інших) тільки тому, що їх надто багато... Інакше Сталін їх теж заслав би...»  Ота ця трагічна правда.яку треба знати і памятати.
Вячеслав Мазуренко