Якось раніше не випадало нагоди, то хай буде тепер. У мене в Криму, в городе русской славы з усією притаманною йому сакральной Корсунью живуть родичі. Не вдаючись до розгорнутих характеристик, скажу так: вата з їхніх куфайок звисала клаптями задовго до возвращения в родную гавань. І це тільки одна – далеко не найважливіша – причина того, що Крим у моєму сприйнятті завжди був найчужішим з усіх відвіданих і невідвіданих місць на планеті Земля. Натомість Світлана Поваляєва у кількох вступних словах до збірки віршів «Після Криму» називає цей блудливий півострів своєю «домівкою серця», а себе – після його втрати – «емоційною переселенкою». Відтак по самі обкладинки наповнює збірку прибережною рінню і наскрізними мушлями, заплутаними у волоссі водоростями й південними фруктами, баржами, буксирами і маяками, зграйками риб, черепах і креветок – одне слово, морем, яке «ніколи не буває на боці війни», морем, хоч і загиблим, але здатним повертатися до авторки в хмарах, нотах і снах.
автор- Олександр Бойченко
Далі
Немає коментарів:
Дописати коментар