ПО СТОРІНКАМ БРЕХНІ І МІФІВ РОСІЙСЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ПРОПАГАНДОНІЇ.

Багато наших громадян, особливо старшого покоління, уявляють нашу історію так, як їм її викладали в Радянському Союзі. І дітям їхнім, і внукам передається та сама спотворена історія. Що нібито колись була єдина держава, до якої входили, звичайно, Київ, але й Москва, і Суздаль, і Рязань, і Владимир на Клязьмі. І все це разом нібито називалося Руссю. І нібито після 1654 року сталося не приєднання Русі-України до Московського царства, а “возз’єднання” частин колись “єдиної” держави. А проте історикам відомо, що ні Ростовське, ні Суздальське, ні Рязанське, ні, тим більш, Московське князівства ніколи не були в складі Русі. Який же “русскій мір” збираються “відтворювати” московити, якщо самі вони до цього “міру” непричетні? З таким же успіхом і монголи могли б об’явити себе “русскіми”, а німці “совєтськими” на підставі того, що свого часу завойовували відповідні території. Ми давно вже змирилися з тим, що Московія нині зветься Росією, хоча до 1713 року вона так не називалася. Ми не лише змирилися, ми й самі її так звемо. Чомусь Німеччину і Грузію ми не називаємо так, як свої країни називають німці й грузини, тобто, відповідно – Дойчланд і Сакартвело, а Москву покірливо стали називати так, як її вирішив назвати московський цар Петро І. Звичайно, цареві хотілося мати величну історію, а в московитів фактично не було нічого такого, чим можна було б пишатися. Отака вона  історична правда.
Вячеслав Мазуренко