Діти гвалтівників зайняли титульні позиції, стали владою місцевою і центральною, наводнили собою всі медіа, всі радіочастоти й телевізори. Діти гвалтівників 25 років будували мою країну під себе, під свою історичну пам'ять дєдов і бабушек, під свої культурно-шансонні потреби, під свою лінгвістичну інвалідність і неміч опанувати мову країни, яка стала раптом їхньою. Дітей гвалтівників обурює не те, що Мaruv концертує в росії, а те, що вона виглядає проституткою на сцені. Їх до сліх розчулює Анна-Марія, тому що зрадити своїх батьків – це страшний злочин, навіть якщо батьки – колаборантські тварі. Діти гвалтівників продовжують розпочате своїми попередниками: гвалтувати цю землю й насаджувати свою систему цінностей made in Азіопа. Їх дратує, коли їх запитують про ставлення до гвалтівників. Їх дратує, коли їх змушують дивитися в дзеркало. Вони ніколи не назвуть цю землю українською, бо вони навчилися називати цю землю просто своєю. Вони вважають, що діти згалтованих українців повинні обняти дітей гвалтівників і запастися вазеліном. Вони щиро переконані, що минуле не має ніякого значення, адже є тут і зараз, є тільки сьогоднішній день і наявність синьо-жовтого паспорта в шухлядці. Вони досі так і не зрозуміли, що цього мало – просто жити тут. Шановні діти гвалтівників, зрозумійте нарешті, що ЦЬОГО МАЛО – ПРОСТО ЖИТИ ТУТ!!! Акцептація свого походження – ось основний іспит, який повинні скласти діти гвалтівників. Ви повинні визнати, що ви – діти гвалтівників. Ви повинні визнати, що концертувати в росії – це гірше, ніж виглядати проституткою на сцені. Ви повинні взяти на себе відповідальність за злочини ваших дідів і прадідів перед моїм народом – винищеним, репресованим, замореним, перей…баним. Ви повинні поставити перед собою дуже почесне завдання – почати роботу над собою. Почати вивчати справжню історію цієї землі. Почати вчити мову цієї землі. Долучатися до культури цієї землі. Принизливо, правда? Ох як принизливо! А не принизливо було забрати мову в цілої країни і змушувати лизати чобіт ваших атцов??? Діти гвалтівників фиркають і просять відмахатися від них. А не вийде відмахатися! Крім прав, є ще й обов’язки. Діти гвалтівників повинні бути названі дітьми гвалтівників. Звісно, діти не винні. Але діти повинні щодня долати свою генеалогію, викорінювати в собі все те, що лишилося від мокшанських урків. Діти згвалтованих важко, але все-таки приходять до тями. Відновлюється історична пам’ять. Приходить усвідомлення, що ми, діти згвалтованих, віддали половину своєї країни дітям гвалтівників. Тому нас ще чекають величезні відкриття. Ми до кінця навіть не усвідомлюємо масштабів покладів вати в нашій країні. Вона ще сидить глибоко в серцях дітей гвалтівників і час від часу прокльовується з настанням сприятливих обставин. Зеленський, інтервю Азарова, ефіри Рабіновича, Maruv, Опоблок, Анна-Марія, дрочка на Дудя, відстежування Russia Today, нові сингли від Баста і Каспийский груз, Іронія долі в новорічну ніч, какую страну просралі, Гордон умнічка, родной язик це вам не теляча мова – усе це дуже різні, але дуже точні грані рідної української вати у виконанні дітей гвалтівників. Мабуть, я не застану того дня, коли діти гвалтівників почнуть працювати над собою так, як це роблять діти згвалтованих, поступово виходячи з пози жертви. Половина на половину: десь так зараз виглядає статус-кво в моїй країні. Я – на боці дітей згвалтованих. Я дуже добре вивчив свою фамільну історію (історію Сибіру), аби всім дітям гвалтівників сказати: це зовсім не боляче. Це навіть приємно – вичавлювати з себе отруту минулого. Зробіть те саме. Почніть працю над собою. Примкніть до України. Перестаньте бути ватними тампонами.
Немає коментарів:
Дописати коментар