21 червня 1890 року у Нагуєвичах народився Петро Іванович Франко — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1914—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Син Івана Франка. Його коротка, але сповнена подіями та чинами біографія свідчить, що він вповні успадкував від свого великого батька – ген працездатності. Громадський діяч, воїн, письменник, науковець, політик, винахідник – усе це про Петра Франка. Закінчивши Львівську політехніку,
Петро Франко в 1911 році почав викладати фізичне виховання у філії Академічної гімназії у Львові. Створював перші пластові гуртки, а в 1913-му видав книжку «Пластові ігри та забави». Після початку Першої світової командує сотнею Легіону Українських січових стрільців. Активно проявляє себе під час боїв за ЗУНР і польсько-української війни. 6 грудня наказом державного секретаря військових справ ЗУНР Дмитра Вітовського в УГА створено Летунський відділ, командиром якого став Петро Франко. 4 січня 1919 під час повітряної розвідки на північ від Львова, 2-місний «Альбатрос» Франка був збитий ворожим літаком. Франко та його другий пілот старший десятник Роман Кавута потрапили у полон до поляків і були інтерновані до табору Домб’є. Але невдовзі Франкові вдається втекти, вимінявши золотий перстень на польський однострій. У 1920 році Петро Франко з дружиною прибуває до Відня, де лікується від поранень і поринає у видавничу діяльність. У 1922—1930 роках – він професор української гімназії в Коломиї. Згодом вирушає на Велику Україну, протягом 1931-36 років працює старшим науковим співробітником науково-дослідного Інституту прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі молокопереробки. Далі – знову Галичина. У 1936-39 роках вчителює в гімназіях Львова та Яворова, пише і видає книжку спогадів про батька – «Іван Франко зблизька». Після приходу в Західну Україну Радянської Армії у жовтні 1939 року став депутатом так званих Народних Зборів. У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом до Верховної Ради УРСР. З початком у червні 1941 року перед приходом до Львова німців разом з багатьма іншими представниками інтелігенції був вивезений радянською владою у східному напрямку і невдовзі загинув. Щодо загибелі Петра Франка існують різні версії. Одна каже, що його було вбито енкаведистами 28 червня при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. Згідно з іншою, потяг у якому його перевозили, потрапив під бомбардування німецької авіації у Великому Глубочку, а Франко разом із ще одним відомим представником львівської інтелігенції Кирилом Студинським вирішили скористатися можливістю для втечі, однак були розстріляні конвоїром. За найбільш вірогідною версією, у липні 1941 року Франка та Студинського було заарештовано НКВД у Києві за прямою вказівкою Хрущова і розстріляно через «складнощі евакуації». Місце поховання невідоме. Петро Франко залишив по собі кілька підручників із фізкультури, фольклорно-етнографічні записи, низку художніх творів, спогади про батька та кіносценарій за батьковою повістю «Борислав сміється». У 2005 році указом Президента України 7-а бомбардувальна бригада ВПС України названа 7-ю бомбардувальною бригадою імені Петра Франка. ПАМ'ЯТАЙМО СЛАВНИХ СИНІВ УКРАЇНИ! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар