Останній повстанець УПА.

 2 жовтня 1955 року поблизу села Комарове (тепер Маневицький район, Волинська область) від куль зрадника — агента КГБ загинув СТЕПАН АНДРІАНОВИЧ ЛІННИК (псевдо: «Рижий», «Сергій») — керівник Колківського районного проводу ОУН, один із останніх діючих командирів УПА. Радянські органи характеризували його через активну бойову діяльність як "особливо небезпечного"; лише за 1947-1951 р. Степан Лінник та учасники його групи здійснили понад 60 збройних акцій.
Діяльність націоналістичного підпілля у Західних областях України проти московського імперіалізму за визволення України від російського ярма станом на 1955 рік змушувала Москву тримати на цих теренах в напрузі чисельний розгалужений апарат МВД та КГБ, велику кількість освідомчо-агентурної мережі та 1/3 від загальної чисельності Внутрішніх військ СССР, що дислокувалися в Україні. І це все на 10-му році після закінчення Другої світової війни. 19 серпня 1955 року під час проведення чекістсько-військової операції в селі Здовбиця, що на Здолбунівщині, загинув крайовий провідник ОУН Анатолій Маєвський – "Улян". Але на півночі Волині ще діяв надрайонний Провід ОУН. Очолював його СТЕПАН ЛІННИК, що мав псевдо "Сергій" та "Рижий". Він був 1921 року народження, родом з села Підгаття Колківського району, очолював референтуру СБ до 1951 року. Але, як відомо, у 1951 році референтури СБ були розпущені у зв’язку з переходом їхніх кадрів на загальне керівництво підпіллям. До підпільної групи "Сергія" входили Зіновій Швець – "Моряк", 1927 р.н., очолював Рафалівський районний Провід ОУН та Михайло Ступницький – "Борис", 1931р.н., уродженець Степанського району, входив до Степанського районного Проводу, перебував на нелегальному становищі з 1951 року. Підпільники діяли в теренах Колківського, Цуманського, Маневицького, Рожищенського районів Волинської області та Степанського та Рафалівського районів Рівненської області. Для пошуку і ліквідації групи "Сергія" була створена міжобласна пошукова чекістська оперативна група, дії якої координувалися відповідно начальниками облуправлінь Стєбловським та Арнаутєнком. Перша бойова сутичка з представниками групи відбулася в кінці серпня 1954 року. Тоді полковник Волков надіслав начальнику головного управління військ МВД СССР у Москву шифротелеграму про провал операції із захоплення оунівців. 19 серпня біля села Полиця Рафалівського району Рівненщини пошукова група у складі восьми чоловік під керівництвом майора Дьогтєва і капітана Ільмєтова о 4-й годині ранку після короткого бою упустила трьох підпільників. Після цієї провальної операції тільки через рік, у серпні 1955, на Бичальських хуторах, що на Костопільщині, вдалося натрапити на кур’єрську групу Дмитра, що була вислана провідником "Сергієм" для встановлення зв’язку з Анатолієм Маєвським. Після цього співробітникам КГБ наблизитися впритул до "Сергія" не вдавалося. Він добре знав терени північних районів Волині, користувався авторитетом та підтримкою місцевого населення. Проте у 1955 році соціальна база підпільного руху на Волині була майже знищена, в теренах була впроваджена колгоспна система, поодинокі приватні господарства та їх власники були знищені. Для активної розробки останнього осередку збройного підпілля Волині КГБ залучило весь свій агентурний апарат. Для виходу на групу "Сергія" тільки з тих, хто підтримував з ним хоч би будь-який зв’язок, було залучено 35 агентів. Окрім того, чекісти піддали особливому тиску близьких родичів з оточення провідника. Так КГБ встановило близьку до "Бориса" людину, що мешкала на одному з хуторів Костопільщини. Залякавши її, КГБ вдалося умовити хуторянську дівчину, щоб та схилила Бориса до явки з повинною з метою подальшої співпраці. У ніч з 14 на 15 вересня 1955 року у лісі біля села Великий Стидень Костопільського району "Борис" здався оперативній групі КГБ, котру очолювали Захар Гончарук та начальник Деражненського райвідділу КГБ Акім Івасєнко. Далі з "Борисом" вже працювали оперативники з Волинського управління КГБ у Луцьку. Гарантувавши йому всілякі блага, кагебісти поставили йому одну-єдину умову – вийти на "Сергія" тільки через йому відому лінію зв’язку. Полковник Стєбловскій , що особисто очолював операцію, пам’ятаючи про провальну справу 23 жовтня 1953 року, не наважувався на пряму зустрічатися з "Сергієм". Тоді, у 1953, під час ліквідації на хуторі Вигін Турійського райпровідника "Хоми" загинули начальник четвертого відділу УМВД підполковник Рожков, сержант Ляпунов та рядові Северюхін та Мікляєв. Особлива інспекція МВД визнала цю операцію скандальною і провальною. Тому агент "Борис" мав завдання ліквідувати провідника "Сергія" особисто. Операція розпочалася вночі 2 жовтня. В лісі біля села Комарове, приблизно за 2-3 кілометри від місця призначеної зустрічі "Бориса" з "Сергієм" зупинилися дві військові вантажівки. Солдати внутрішньої служби за командою оперативників з КГБ спішилися і протягом двох годин утворили блокадне кільце. Лише після цього на умовне місце зустрічі всередину блокади почав пробиратися агент "Борис". Під приводом переходу на нове місце щодо облаштування схрону на зимівлю, "Борис", не наважившись захопити провідника живим, підступно застрелив його з пістолета. І лише після цього до місця події прибула оперативна група, котра, як трофеї, вилучила автомат ППШ, пістолет Вальтер, два блокноти переписки та націоналістичну літературу. Днем раніше, не витримавши постійного тиску та морального терору КГБ до своїх рідних, до органів здався підпільник "Моряк". Він же і вказав на останній схрон, в якому було виявлено два станкові кулемети, два ручних кулемети, чотири гвинтівки, два автомати та боєприпаси до них. В подальшому агентів "Моряка" та "Бориса" КГБ використовувало в спец операціях, але вже не проти збройного підпілля. Події 2 жовтня дали підставу першому секретареві Волинського обкому КПУ Івану Грушецькому радісно відрапортувати в ЦК компартії, що Північ Волинської та Рівненської областей нарешті очищена від збройного оунівського підпілля. "ПРОЩАЙ, ГЕРОЮ УКРАЇНИ, ПРОЩАЙ, НАШ ДРУЖЕ ДОРОГИЙ, ТВОЇ ДІЛА – НАМ НЕЗАБУТНІ, А ТВІЙ НАКАЗ – ДЛЯ НАС СВЯТИЙ..." уривок з повстанської пісні "Там десь далеко, на Волині". Автор слів пісні – отець Василь Прийма. Літературне псевдо – Микола Дяків-Галичко, Микола Галичко. Юнаком пішов у загони УПА. Смерть не раз заглядала йому у вічі, та він продовжував визвольну боротьбу. Як поет УПА, був у відділі пропаганди під псевдом Чорногора. Народився 5.01.1914 р. у селі Бачів Перемишлянського району Львівської області. 17 грудня 2004 року у далекій Франції, серце о. Василія Прийми перестало битися. За його заповітом тіло перевезено на Україну в родинне село, де його поховали 9 січня 2005 року. ПАМ’ЯТАЙМО НАШУ СЛАВНУ ІСТОРІЮ! ПАМ’ЯТАЙМО НАШИХ ГЕРОЇВ! ПАМ’ЯТАЙМО ВЕЛИКИХ СИНІВ УКРАЇНИ! СЛАВА УКРАЇНІ!!!