Менше тижня тому підписанням спільної заяви лідерів Азербайджану, Вірменії і Росії про припинення вогню закінчилися півторамісячні масштабні бойові дії в Нагорному Карабаху і на прилеглих територіях. Примітно, що перелік учасників конфлікту не співпадає повністю із підписантами зазначеної заяви, оскільки не включає основного політичного гравця – Туреччину.
Відносне неочікуване і достатньо швидкоплинне загострення тліючого регіонального конфлікту в якому було майже все: інформаційна підготовка, залучення значної кількості військ, застосування авіації, бронетехніки і артилерії, втрати з обох сторін і відчутний, для декількох учасників одночасно, позитивний практичний результат. Поговоримо про три самих значущих результати. У військовому плані збройні формування НКР і Вірменії потерпіли вражаючу поразку. В оперативному сенсі Збройні Сили Азербайджану звільнили більше двохсот населених пунктів. Заблоковані основні комунікації між Нагорним Карабахом і Вірменією. Повністю взяти під контроль окремі стратегічні висоти і декілька населених пунктів на Півночі регіону. Гарантовано, хоча і під наглядом російських “миротворців”, користування Азербайджану дорогою, яка сполучає країну із Нахічеванським анклавом. Туреччина, вперше за більш ніж сто років, використала нагоду практично продемонструвати військову присутність і авторитет в регіоні. Туреччина, демонструючи технологічну перевагу, надала ЗС Азербайджану сучасні системи озброєння. Зокрема відкриті джерела зазначають про постачання турецьких середніх ударних БПЛА Bayraktar TB-2, успішне застосування яких зіграло неабияку роль у перебігу і кінцевому результаті військової операції. Є всі підстави вважати, що обсяг суто технічної допомоги не обмежувався лише безпілотною авіацією. Крім того, зазначається про імовірну безпосередню участь військовослужбовців ЗС Туреччини в бойових діях. РФ вперше отримала запрошення про введення на термін п’яти років (!) миротворчого контингенту, чим потенційно значно посилила свій вплив на подальшу динаміку конфлікту. Офіційно, призначення двохтисячного угрупування при 400 одиницях техніки зі складу 15 омсбр, добре знайомій нам по діях на Сході України, – захист вірменського населення Республіки Арцах, як називає Карабах Вірменія. На практиці – це постійна військова присутність і можливість контролювати ситуацію в зоні конфлікту, до того ж на повністю законних підставах. Ну а чим закінчується такий собі “контроль” можна уявити згадавши збройний конфлікт в Південній Осетії в 2008 році. В підсумку – задоволення Азербайджану результатами бойових дій, вимушене визнання поразки Вірменією, черговий приклад удосконалення Росією штучно створеного образу “миротворця” регіонального масштабу. Про висновки і уроки, які має винести Україна із зазначених результатів, поговоримо в наступному дописі.Михайло Забродський
Немає коментарів:
Дописати коментар