понеділок, серпня 23, 2021

Кого треба – того й обрали


Павло Бондаренко  

 "Коли підходив термін чергових виборів народних депутатів усіх рівнів, в ЦК КПРС узгоджувався і на рівні Політбюро затверджувався список тих, хто мав засідати в радянському парламенті і одноголосно голосувати за «рішення партії та уряду». Суворо дотримувалися принципи гендерної політики, а також соціального представництва: стільки-то робітників, стільки селян; серед робітників стільки-то металургів, а стільки-то ткаль; серед селян - стільки-то передових доярок з благословенних українських степів, а стільки-то оленеводів з далеких заполярних стійбищ.

Ну, а кандидатури до сільської ради затверджувалися на рівні райкому партії, так само, як кандидати у депутати обласної ради на рівні обкомів, а, наприклад, до Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки - у ЦК КПУ. Звісно, якщо кандидат проходив перевірку в ОДПУ-НКВС-КДБ: чи немає за ним чогось поганого – наприклад, родичів за кордоном, або доносу сусіди що кандидат ночами слухає «вороже» радіо «Свобода». Виборець мав право кандидатуру, запропоновану рідною Комуністичною партією, з бюлетеня й викреслити. Бо ж в СРСР суцільна демократія. Але зробити це він міг тільки зайшовши до кабінки для голосування. Іншим, хто нікого не викреслював, проходити через кабінку не було потрібно: отримав бюлетень - кинув в урну - вільний. За кабінками пильно спостерігали спеціальні людці: а хто це туди поліз? І чому він/вона висловлюється проти запропонованої партією і урядом кандидатури? Партія ніколи не помиляється, а отже неправий виборець, який не згоден з партією. А партія у нас народна. Той, хто з нею не згоден, ризикує потрапити до категорії «ворог народу» з перспективою поїхати отримувати трудотерапію на свіжому морозному повітрі. Тому в кабінки рідко хто заходив; ніхто нікого не викреслював і 99,99% - стандартна кількість тих, хто голосував за «кандидатів від блоку комуністів і безпартійних» (їх так офіційно називали, хоч це й абсурдно). Та й реально голоси ніхто не рахував - ці ось 99,99% ліпили «від балди». Кількість тих, хто проголосував, починаючи приблизно з 1937 року була переважно усі ті ж таки 99,9%. За часів товариша Сталіна робітників і селян на вибори ганяло начальство, забезпечуючи високу «явку». Звісно, вибори – справа добровільна, так і було записано в найдемократичнішій у світі конституції, але начальникам дуже не хотілося на трудотерапію. Тому старалися і картинку масової явки для голосування забезпечували. У часи «розвиненого соціалізму» з демократією в СРСР трохи покращилося. У табори трудотерапії вже за подібні дрібниці не відправляли. Тому радянська влада явку на виборчі дільниці забезпечувала іншими методами. Зранку уся країна прокидалася під бадьорі пісні, що долинали з гучномовців, встановлених біля виборчих дільниць. А під їхніми стінами… Там уже стояли магазини на колесах, з яких продавався різний дефіцитний крам. А столи ломилися від різноманітних делікатесів, яких у звичайні будні днем з вогнем у магазинах не знайдеш. Тут тобі й копчена ковбаска, і акуратні баночки із шпротним паштетом, і вершкове масло, і морозиво «Ескімо», і мандарини із самого Тунісу, і кисленьке червоне винце з Алжиру і навіть, о боги!.. Навіть банани! А ондечки – теж столи. А біля них шкварчить на шампурах запашний шашличок. Зазвичай гарного м’яса на шашлик в СРСР – особливо там, де мешкає другий та третій сорт громадян знайти в магазинах не легше, ніж поклади алмазів, а тут вже смажений за всіма кулінарними правилами шашлик готовий – сам до рота проситься. Та ще під 100-200-500 грамів горілочки, що її тут таки наливають у відповідності до фінансових можливостей виборців та можливостей їхніх організмів. Прийшов. Проголосував. І за шашличок. Тож вибори завжди перетворювалися на свято для народу. І абсолютно неважливо, кого там обрали у депутати. Кого треба – того й обрали. Горілочка і шашличок грали ще одну, невідому для широкого загалу роль: буфети та майданчики зі столами біля мангалів було нафаршировано «стукачами». Вони мали підслуховувати про що гомонять підпилі «пролетарі» й доповідати «куди слід». Звісно «там де слід» цікавили передусім ті, хто лаяв рідну партію, уряд та радянських вождів; колгоспну систему, дефіцит, свавілля чиновників, корупцію тощо..." Хочете підтримати видання цієї книги та мати її у своїй бібліотеці? 

Вам сюди: https://pavlopraviy.blogspot.com/2021/08/blog-post_2.html

 

Немає коментарів: