Друзі, сьогодні 348 років від дня народження Пилипа Орлика, видатного українського державного, військового і політичного діяча, гетьмана України, співавтора Угод та Конституційних прав і вольностей Війська Запорозького. Походив він з роду литовської шляхти, мав і чеське коріння. Коли Пилипу виповнився рік, у битві з турками загинув його батько. Тож мати виховувала його сама.
Освіту здобував у Києво-Могилянському колегіумі, який згодом отримав статус академії. Вже під час навчання проявив свій талант до ораторства й поезії, також юнак цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами. Після завершення навчання завдяки протекції відомого богослова Стефана Яворського залишився на службі у Києві — при митрополії, а незабаром перейшов до гетьманської канцелярії Івана Мазепи. З 1707 року був генеральним писарем війська Запорозького, а після поразки в Полтавській битві 1709 року і смерті Мазепи – обраний гетьманом. Французький посол у Константинополі Дезайєр, котрий мав зустріч з Орликом невдовзі після обрання його (Орлика) гетьманом, доповідав міністрові закордонних справ Торсі: «Новий запорозький гетьман – людина з розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий (38 років). Гетьман казав мені, що впевнений у визволенні України з-під москалів. Він прохав протекції для своєї нації й його християнської величності, кажучи, що в інтересах Франції, аби Порта розпочала війну з москалями» Перебуваючи у вигнанні, разом зі своїм оточенням написав «Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорізького», який вважають першою Українською конституцією. Починалася вона словами: «Україна по обидва боки Дніпра повинна бути вільною від чужого панування». Цей документ суттєво обмежував владу гетьмана, забороняючи йому «на свій персональний пожиток використовувати військовий скарб», зобов’язуючи «задовольнятися лише своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу». Стаття 10 застерігала старшину, щоб вона не використовувала своїх посад задля визиску козаків, селян і ремісників. Заборонялася практика купівлі посад, оскільки «всілякі утиски та здирства бідним людям походять здебільшого від владолюбних накупнів». У це важко повірити, але вже тоді, більш як 300 років тому, Орлик передбачив створення парламенту. Правда, він мав називатись не Верховною, а Генеральною Радою. І повинен був складатися з генеральної старшини, полковників, генеральних радників — представників козацьких полків, полкової старшини, сотників та представників Запорозької Січі. Передбачалося, що Генеральна Рада збиратиметься тричі на рік: у січні — на Різдво Христове, у квітні — на Великдень та у жовтні — на Покрову. Для реалізації цих прав і вольностей залишалося одне — позбутись царської «опіки» і стати повноправним гетьманом України… Утвердившись в очах європейського суспільства як гетьман України, Орлик на початку 1711 року зібрав під своїми знаменами близько 20 тисяч козаків, а також опираючись на польський загін І. Потоцького та татарські сили, почав наступ по Правобережній Україні. На його бік переходили й козацькі полки, що там перебували. За кілька місяців він уже наблизився до Білої Церкви, звідки до Києва як рукою сягнути. Проте, не маючи артилерії, не зміг узяти це місто, перейшовши до його затяжної облоги. Татари ж тим часом почали грабувати мирних людей, здебільшого селян. Це призвело до масового обурення й відкритого конфлікту між Орликом і сином кримського хана, який командував османським військом. Зрештою гетьману вдалося домовитись з ханом, щоб татари відпустили захоплених ними в полон українців. Але це не допомогло йому: населення відвернулося від Орлика. До кінця своїх днів Пилип Орлик жив на чужині: останні роки пройшли у бідності. Помер 24 травня 1742 року у місті Ясси, які сьогодні належать Румунії. Попри невдачі, які його переслідували після програної Полтавської битви, все ж вписав своє ім’я в історію. Насамперед як автор першої Української конституції. Вона була написана на 66 років раніше за американську «Декларацію незалежності» і майже на 80 років — за французьку «Декларацію прав людини й громадянина».
Немає коментарів:
Дописати коментар