Від цих історичних паралелей просто моторошно стає... 17 листопада 1663 року у Батурині посланці московського царя привезли гетьману Лівобережної України Іванові Брюховецькому статті додаткової угоди, за якою гетьманська влада поміж іншим зобов`язувалася: - утримувати власним коштом окупаційні московські війська на території України; - заборонити українським купцям продавати зерно на Правобережжі, де воно було дорожче, - таким чином реальний ринок збуту залишався лише на Московії
, де збіжжя скуповувалося тамтешніми купцями задешево й потім перепродувалося за кордон; - не вивозити горілку й тютюн в московські міста, адже це порушувало царську державну монополію. Ця угода завдавала серйозного економічного удару по Україні, а крім того ще й політичного. Брюховецький довго сперечався, але йому нагадали, що гетьманом він став за підтримки Москви на "Чорній раді" чотири місяці тому. Без підтримки Москви "мудрий український народ" його б не обрав. Так що гетьман є московським боржником і час розплачуватися. І Брюховецький підписав... Далі події розвивалися по висхідній. Брюховецький поступово втрачав підтримку "мудрого українського народу", який швидко розчарувався у гетьмані, котрий на виборах обіцяв знизити податки, а зробив навпаки; обіцяв соціальну рівність, а зробив навпаки; обіцяв зменшити вплив олігархів (закреслено) козацької старшини, а зробив навпаки; обіцяв децентралізацію (закреслено) обмеження впливу влади гетьмана, а зробив навпаки. Втрачаючи популярність серед "мудрого українського народу", Брюховецький мусив чим далі більше спиратися на Москву, а отже й більше залежати від неї. Відтак, через 2 роки після підписання Батуринських статей цар викликав Брюховецького до себе й змусив підписати ще одну "додаткову" угоду. За Московськими статтями 1665 року українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьману заборонялось вступати у дипломатичні зносини з іноземними державами. Вибори гетьмана мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження. Кількість московських військ в Україні збільшувалася, причому українці мали їх годувати. Їхні гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод й усі збори йшли у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському патріарху. У якості "компенсації" Брюховецький "царською милістю" отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з Московією. Гадаєте, друзі, цей допис лише про події, що відбувалися 350 років тому? Зовсім ні. Це навіть і не про Брюховецького. Розумний - зрозуміє. Дурню навіть розжоване до рота поклади - не ковтне. ...А Брюховецького народ розідрав на шматки. Той самий народ, який за 5 років (майже день у день) до того обрав його на "Чорній раді" гетьманом з криками "Лише не Виговський" та "Гірше не буде". P.S. Історія нічому не вчить, вона лиш карає за незнання уроків(с) Народ, який не знає або забув своє минуле, не має майбутнього(с) Цікавитеся найбільш важливими і таємними сторінками минулого нашого минулого? Для вас невеличка допомога - історичні розслідування, автором яких маю честь бути. Класичні паперові книжки (автограф гарантовано) можна замовити за цим посиланням: http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html Електронні версії за символічну платню тут: https://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html...
Немає коментарів:
Дописати коментар