Про зачистку фронтовиків з інвалідністю, або якою насправді була сталінська «шана» ветеранам. «Мы своих не бросаем
Після завершення Другої світової війни були демобілізовані мільйони радянських солдатів та офіцерів. Левова частка з них повернулися додому каліками.
📌Одним із міфів, до яких апелюють і сучасні путіністи, маніпулюють на цій темі, є міф про «шанобливе ставлення радянської влади до ветеранів Великої Вітчизняної війни». Проте вони забувають, що вже у перші післявоєнні роки компартійний режим колишнього СРСР приступив до «зачистки» країни від фронтовиків з інвалідністю на законодавчому рівні.
Січень 1945 року червона армія просуваються до Берліна. Всі розуміють, що до перемоги залишилося небагато. Хлопці з госпіталів пишуть листи своїм сімʼям, надсилають фото, де вони усміхнені, але тяжко поранені, у багатьох немає рук чи ніг. СМЕРШ, який контролює переписку, виявляє ці «компрометуючі доблесну Радянську армію світлини».
📌26 січня 1945-го заступник наркома держбезпеки СРСР Кобулов видає наказ «Про вилучення з листів світлин скалічених інвалідів Вітчизняної війни». У ньому, зокрема, сказано: «Світлини інвалідів Вітчизняної війни, які показують каліцтва, отримані внаслідок тяжких поранень на фронті (ампутовані кінцівки, сліпота тощо) з листів вилучати. А інформацію про їх авторів направляти у відповідні органи НКДБ… для оперативних висновків щодо зловмисників…»
Незабаром починається друга хвиля арештів покалічених ветеранів. Сталін, виступаючи 9 лютого 1947 року по радіо, заявив: «Кажуть, що переможців не судять, що їх не слід перевіряти, не слід критикувати. Переможців можна і потрібно судити – менше буде зарозумілості, більше скромності».
📌Чекісти сприйняли ці слова як наказ вишукувати ворогів і серед інвалідів. Тож 9 серпня цього ж року начальники всіх обласних управлінь МДБ отримують розпорядження наступного змісту: «До 18 серпня надішліть інформацію про факти антирадянських проявів і негативних висловлюваннях серед демобілізованих із Радянської Армії та інвалідів війни».
Тож до кінця 1947-го табори поповнюють десятки тисяч тих, хто «веде шкідливі розмови антирадянського характеру»
💥 Радянське гасло: «Інваліди своїм виглядом паплюжать радянську дійсність…»
За інформацією Наркомату соціального забезпечення Української РСР, станом на 1 січня 1946 року чисельність інвалідів рядового, сержантського і старшинського складу становила 401 030 осіб. Серед них − інвалідів 1-ї групи − 7 399 осіб, 2-ї – 167 110 і 3-ї – 226 532. Найбільше їх було зафіксовано у вересні 1946 року – 616 тисяч.
Починаючи з жовтня місяця «армія» інвалідів почала неухильно скорочуватись. Людей не виліковували, на них економили гроші й тому позбавляли цього статусу.
У перші повоєнні роки міста, навіть районного масштабу, буквально кишіли жебраками. Чимало з них були одягнені в солдатські гімнастерки, з прикріпленими бойовими орденами й медалями.
📌Ось що доповідав тодішній міністр внутрішніх справ СРСР генерал Круглов господарю Кремля Микиті Хрущову взимку 1954-го, тобто за 10 років після закінчення війни: «Попри вжиті заходи, в крупних містах і промислових центрах країни все ще продовжує існувати таке явище, як жебрацтво. Серед затриманих жебраків понад 70 відсотків є інвалідами війни».
Замість того, щоб вирішувати проблеми знедолених людей цивілізованим шляхом, їх почали відловлювати. У прямому розумінні цього слова. І відправляти у так звані інтернати закритого типу – дуже схожі на в’язниці, розташовані у віддалених районах колишнього Радянського Союзу.
Зокрема, на острові Валаам, що в Карелії.
Тож радянський союз просто здихався покалічених ветеранів війни, прибрав їх з вулиць таким чином, замість того, щоб підтримувати та допомогати. Вони і зараз продовжують кричати за перемогу, ветеранів. Ми сьогодні бачимо, як нащадки радянського союзу «своих не бросают».
Тож на такому жахливому прикладі ми маємо робити висновки, бо в нас також наразі існує проблема відношення до людей з обмеженими можливостями внаслідок війни, про яку ми обовʼязково поговоримо пізніше.
Немає коментарів:
Дописати коментар