Читаю новини про терор у Одесі. І слова закінчуються. Вони зникають, навіть не народившись. Що можна сказати тим, хто в Одесі, Миколаєві, Харкові чи Краматорську? Що ще трохи? Чи потерпіть? Чи ще щось? Ні, слів просто немає.
Це не війна, це нескінченний терор проти мирного населення, проти українців та всіх, хто живе в Україні. Це терор, що спалює міста, забирає світло і тепло, що залишає без води і можливості спати ночами.
Це нескінченні мінні поля, на яких підриватиметься ще не одне покоління. Це неприборкане і бездушне бажання стерти з лиця землі народ і забути про нього, як про величезну і нелюдську спробу володіти світом. Жорстокість та насильство завжди темна сторона.
Співчуття, людяність і любов завжди світла. Вміння переживати біль, страх та залишатися людьми – наш генетичний код. Нам усім дуже важливе і потрібне світло всередині. Бережіть його.
Немає коментарів:
Дописати коментар