По сторінкам злочинів Радянської влади.Сталинская коллективизация в фактах и документах

Голод, поистине страшное явление... а смерть от голода по своим мукам превосходит множество самых изощренных пыток. В конце 20х годов, "крепкий хозяйственник" и "отец народов" решил провести коллективизацию. Выражаясь простым языком - Было ваше? Стало на... общее, то есть! Тех кто не хотел отдавать все нажитое честным путем, раскулачивали. То есть просто забирали все что было, а собственника иногда отправляли в казенный дом. Современным "оптимизаторам" такие алгоритмы даже в прекрасных снах не снятся, слава Богу. А тогда время было суровое. Власть многое могла себе позволить. Крестьяне же не хотели добросовестно трудиться за гроши в колхозах и массово резали собственный скот, который подлежал обобществлению.
детальніше далі 

Мифы Второй мировой войны. Миф про «верных русских»

Любая война порождает мифы. Сознательно ли, случайно ли – но чем кровавее война, тем мифов больше. Агитаторы и пропагандисты стараются вовсю, приукрашивая подвиги героев или выдумывая их с нуля. Вторая мировая война, самая кровавая война в истории человечества, родила множество мифов и легенд, её переживших.
 РУССКИЕ КОЛЛАБОРАЦИОНИСТЫ, КОТОРЫХ НЕ БЫЛО
детальніше тут

Первоначально в истории 1 сентября это траурная дата. Советские историки подменили его на День Знаний

1 сентября 1939 года - траурная дата. Не "22 июня" как нам пытаются навязать мышебратские историки, нет. 1 сентября 1939-го - Гитлер и Сталин поделили карту Европы и пошли жрать пирог каждый со своей стороны. Не надо рассказывать, что "советские мирно заходили" и "никого не расстреливали". Это советское вранье. Сажали в тюрьмы, пытали, отправляли по этапу, убивали. Только про это, конечно, не рассказывают духовноскрепным мышебратьям. У них же "вайна началась 22 июня" и байки про "второй фронт, который англосаксы поздно открыли".
Детальніше читати тут

Іван Виговський: писар, який переміг царя

Битва, про яку йтиметься, безперечно, є однією з ключових в історії українського козацтва. Однак, незважаючи на її значущість, вона ніколи не вписувалась у совєтську історіографію, оскільки могла зруйнувати у суспільстві переяславський міф про "присягу" українського народу "вірою і правдою" служити цареві. Совєтські історики, наслідуючи оруеллівський принцип "хто контролює минуле – той контролює майбутнє", – свідомо замовчували цю подію. Старшинський літописець Самійло Величко, описуючи шанси порятунку московської армії у цій битві, підкреслив: "З тої поразки міг утекти хіба той, хто мав ... крилаті коні".
Далі

ГЕНЕРАЛ КУЛЬЧИЦЬКИЙ: ДІЙТИ ДО МОСКВИ І СТРІЛЯТИ ДО ОСТАННЬОГО ПАТРОНА

"Генерал працює з нами і після своєї загибелі. Він об`єднав нас" 
 У той останній день травня 2014-го з самого ранку лив дощ. Холодний, в`їдливий, не по-літньому колючий і злий. Небо неначе сердилось на себе за те, що випустило зі своїх обіймів гвинтокрил, у якому палаючими факелами падали на землю справжні Чоловіки... Одного з них - генерала Кульчицького - пішою ходою саме несли до Личаківського цвинтаря у Львові з іншого кінця міста. Процесія затримувалась, та люди вперто чекали, і їх число зростало. Вони мокли і мерзли обабіч свіжовикопаної могили, бо що таке дощ і холод у порівнянні з подвигом і долею людини, яка востаннє "йде" вулицями рідного міста до свого вічного дому…
Детальніше