неділя, червня 03, 2012

Жизнь  украинского ветерана  Днепропетровска как она есть- в халупе, без воды и тепла спустя 67 лет после окончания ВОВ.


Корреспонденту газеты «Лица» удалось пообщаться с 90-летней жительницей Днепропетровска, ветераном войны, которая до сих пор топит печку дровами. Воды у нее в доме нет, а крыша течет. То еще «кино»...

Областная власть Днепропетровщины сделала все, чтобы убедить нас в том, что она чтит подвиг ветеранов войны. Чего стоят только бигборды с изображением губернатора Александра Вилкула, размещенные чуть ли не в каждом городском дворе, с пафосным и немного избитым слоганом: «Никто не забыт и ничто не забыто». И не счеть числа листовок с такими же словами, украсившими городской транспорт, столбы и даже торговые павильоны на наших рынках.
Также, по инициативе Партии регионов, в городах и районах Днепропетровщины реализуется проект «Народный киноклуб». «На сегодняшний день в области уже создано 123 таких киноклуба, прошло 143 сеанса. Около 14 тысяч жителей области смогли увидеть фильмы о Великой Отечественной войне», – рапортуют регионалы. Но на самом деле, кроме показательных визитов к избранным властью ветеранам, нам не покажут ничего о настоящих буднях еще живых участников далекой войны.

См.источник- 
http://www.litsa.com.ua/



Ветеран війни – 90-річна бабуся Марія Семенівна живе в Дніпропетровську в Аптекарській балці, – будинок №112. Під час війни була медсестрою, витягувала поранених з поля бою... Були і у неї поранення. Одного разу осколок гранати потрапив в голову, говорить, що «зразу і не зрозуміла, що сталося, лише потім, коли побачила, що вся шапка в крові, дійшло, що поранена».Також здавала кров для солдат: всього за час війни  здала близько 30-ти літрів.
Має Марія Семенівна орден за заслуги 2-го ступеню. Війну закінчила в Будапешті. «Пам’ятаю, як зараз, квітень 1945-го, 4 година ранку, раптом залунали постріли з різної зброї, тросуючі кулі літають... Коли заходить до нас капітан і говорить: «Товариші, перемога...»  Скільки було сліз, радо­сті, криків», – згадує вона.
Про фронтові роки говорить скупо: «На фронт пішла добровільно, всю війну провела на передовій. Працювала санітаркою, поранених тягала, що називається на собі, маю подяку від генерала з занесенням в особисту справу. Особлива гордість – орден Вітчизняної війни, отриманий за важку працю на фронті. – Думаєте, там легко? Заробила грижу, а зараз дуже болять ноги».
А по закінченню бойових дій  працювала санітаром в дніпропетровських лікарнях.
Сьогодні ж Марія Семенівна виявилась нікому не потрібною і відчуває себе, ніби знову на полі бою. Газ їй так і не провели – опалює свою хату дровами і вугіллям. Минулої зими, щоб не вмерти від холоду, довелося власноруч спиляти у себе в садку груші. «Ще одну таку холодну зиму вже не переживу», – бідкається старенька. – Раніше ходила на смітник, який спускається прямо мені в город, – збирала різні дощечки, але зараз вже не ходжу, сил зовсім немає».
Води в дворі бабусі Марії ніколи не було. Брала воду у сусідки, але тепер там у неї кран поламався, чи то та спеціально поламала (сусідка тут постійно не живе, лише приїжджає часом) – таким чином, вже з місяць бабуся Марія зовсім без води... «Миюся дощовою водою, але що то за миття?... Соромно зізнатися, нещодавно знайшла в себе воші», – зітхає старенька.
Живе ветеран війни в убогій хатинці, яка кожен рік все більше і більше сповзає в балку. Якщо стояти на вулиці, то складається враження, що спуск з вулиці до її хати майже вертикальний. Хатинка побудована ще в 36-му році. Дах протікає.
Головна ж проблема – це те, що з кожним роком будинок все більше і більше сповзає в балку. Виною всьому – новобудови на вулиці Уральській, яка знаходиться по інший бік балки. «Часом звідти в балку спускають якісь води, напевно каналізацію, і від того наші хатки і просідають», – припускають жителі Аптекарської вулиці.
ОФІЦІЙНО
Як спвіщає ОДА, у рамках реалізації Соціальних ініціатив Президента України Вік­тора Януковича у цьому році підвищену пенсію отримали 97 тис. учасників війни та 12 тис. членів сімей померлих військовослужбовців, які проживають в області. Також виплату одноразової допомоги до Дня Перемоги отримали 130,5 тис. ветеранів області, при цьому інвалідам війни допомога була збільшена вдвічі в порівнянні з минулим роком.
В області за підтримки Олександра Вілкула реалізується «Програма забезпечення державних соціальних гарантій і регіональних форм адресної підтримки ветеранів війни, інвалідів та окремих категорій громадян», а в містах і районах – місцеві програми.
У рамках зазначених програм:
- надається адресна допомога ветеранам (за 4 місяці – 846 ветеранам на суму 252 тис. грн.);
- виплачується  стипендія особам,  яким  виповнилося 100 і більше років (122 особам на суму 353,4 тис. грн.);
- оплачуються послуги мобільного  звязку  (більше 1.700 ветеранів).
За довгі роки хата Марії Семенівни опустилася на три метри в балку. «Та й коли йдуть дощі, вода з дороги тече в мій двір. Я заставляла стіну залізним шифером, але тепер його покрали: у нас крадуть тут залізо і здають в пункти прийому металу», – продовжує старенька. – Хіба не можна їх позакривати, але це ж зрозуміло, що міліція з того і живе...» Навіть дощові ринви з будинку бабусі Марії покрали. Підвал у неї весь час затоплює – нехитра консервація, картопля, квасоля лежать на підлозі в хаті...
«Вода капає за пазуху. Кілька разів просила місцевих хлопців залатати дірку. Вони робили ніби, брали гроші, але все рівно дах тече...Знаєте ж, сьогодні багато людей лише в кишеню вам заглядає...» Але є і добрі люди: декілька небайдужих хлопців час від часу привозять бабусі вугілля та дрова.
Сказати, що влада зовсім забула про неї, Марія Семенівна не може. «Ось губернатор прислав листа з поздоровленням до Дня Перемоги», – сумно жартує вона. А соцпрацівники принесли по кілограму пшеничної та ячної крупи. Добре, що хоч два рази в тиждень приходять з соцслужби, з убогої бабусиної пенсії купують їй продукти.
Квартиру Марія Семенівна просила ще при Союзі: прийшла у міськвиконком, розповіла про свої митарства, «а там якийсь бюрократ сидів», сказав, як відрізав: «Вам не положено...»
Сьогодні бабуся вже не просить квартири – їй лише б дрова та вугілля були в хаті та дах не протікав. «І ще балон з газом для плити заправити б та провідав коли б хто, бо самотня я», – закінчує жінка.
Влада ж не втомлюється говорити про власні «досягнення». «У 2012 році передбачено оздоровити близько 5 тисяч ветеранів війни. Також за завданням губернатора передбачено відремонтувати 136 осель інвалідів війни», – пообіцяв перший заступник губернатора В’ячеслав Задорожний.
Цифра
В області проживає:
- 130,5 тис. ветеранів війни (у тому числі: 10,5 тис. інвалідів війни, 20,5 тис. учасників бойових дій, 99,5 тис. учасників війни);
- 350,6 тис. ветеранів праці;
- 387,2 тис. дітей війни;
- 3 Героя Радянського Союзу;
- 1  людина  нагороджена 4-ма медалями «За відвагу»;
- 63 Героя Соціалістичної праці;
- 13 повних кавалера ордена Трудової Слави.
Крім того, наприклад, працівники Індустріального райвиконкому Дніпропетровська планують запустити сайт «Підтримай ветеранів», щоб зблизити тих, хто потребує допомоги, і тих, хто її може надати. На сайті можна буде знайти інформацію про ветеранів і учасників війни, та про ту допомогу, якої вони потребують.
Будемо сподіватись, що сайт запрацює, а ветеранам почнуть допомагати не словом, а ділом. Лише тоді можна буде сказати, що ніхто не забутий...А поки що – це лише пусті слова.
Автор: Виталий Непомнящий

Немає коментарів: