Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив журналіст телеканалу «Інтер» Роман Бочкала, який перебуває в зоні АТО.
«З приводу хлопців з 51-ї бригади, які
опинилися в Росії. У полоні. Мені дуже шкода, що їх поспішили охрестити
зрадниками. Не хотів розповідати, але й не можу байдуже спостерігати за
тим, як цих хлопців перетворюють на зрадників Батьківщини. Давайте
розберемося, хто кого зрадив. Я спілкувався по телефону з одним із
бранців в той день, коли все трапилося. Так от. Цей підрозділ 51-ї
бригади було приписано до 72-ї бригади і виконував завдання в районі
Червоного Дону. Було це три тижні тому. 13 липня наші сили звідти пішли в
напрямку Свердловська. Хлопці, яких пізніше візьмуть у полон, окопалися
в районі шахти Червонопартизанська.
Це дуже близько до російського
кордону. Район контролювався нашими військами. І кордорн теж. До тих пір
поки 17 липня не стався перший потужний обстріл градами з території РФ.
Наші основні сили відступили. Що, загалом, логічно. Але цих самих
хлопців з 51й залишили. І наказали «триматися». Типу прикривати кордон.
Хлопці трималися. Хоча сенс їх знаходження там, враховуючи, що всі інші
пішли, був не зовсім хлопцям ясний. Але командуванню видніше –
заспокоювали себе бійці. Прийде підкріплення. А тим часом кільце навколо
них стискалося», – розповів Бочкала.
За його словами, тоді у Свердловську різко активізувалися сепаратисти, натхнені вогневим прикриттям з Росії.
«І опинилися наші хлопці в котлі. Шлях назад
відрізаний. Попереду – Росія. Але відповідати вогнем на територію РФ
строго настрого заборонили. До середи 23.07 з одинадцяти бронемашин
залишилося три. Запаси продовольства і води підійшли до кінця. «Вони вже
просто знущалися над нами, – розповідав боєць. – Гралися як кіт з
мишкою». Такий висновок напрошувався, оскільки було абсолютно очевидно –
росіяни їх бачать. І бачать, що техніка вся згоріла. Але, тим не менш,
били цілим дивізіоном градів. «Хотіли б убити – убили б», – з великою
впевненістю говорив мені боєць. Але не вбили. До п’ятниці 25.07 техніки
зовсім не залишилося, патронів теж. Бійці вже забули, як виглядає
сонячне світло. Рятувалися в землянках, накритих колодами і блоками,
присипаними землею. Вже не було ніяких розвідок, ніяких дозорів… Всі
просто хотіли вижити. І жили під землею, задихаючись від смердючих
роздутих тіл убитих товаришів. Можна я не буду описувати стан
морально-бойового духу? Єдине, що залишалося – мобільний зв’язок. Від
рідних хлопці дізналися, що РНБО заявило – «всіх вивели з оточення». «А
про нас що забули?» – Перша думка. А потім друга, страшніша – «А може –
поставили хрест?». Я не знаю і хлопці не знають, чому РНБО заявило, що
всіх вивели. І щоб сказало РНБО, якби хлопці загинули під градами? І
сказали б щось взагалі?», – повідомляє Бочкала.
«І ось п’ятницю. Все відбулося якось буденно і
без зайвих слів. До них прийшли бойовики з Росії. Не в тому сенсі, що
самі вони з Росії. А прямо з Росії і прийшли бойовики. І сказали –
«вилазьте». Посадили всіх наших в Камаз і відвезли в свій польовий
табір. Це ще було на території України. Ніхто нікого не бив, не ображав.
Все було мовчки. У таборі наших хлопців нагодували, помили і сказали –
ввечері виїжджаємо до Росії. Телефони ніхто не відбирав. І хлопці
дзвонили не тільки рідними, а й командуванню. Все і всі знали. І про те,
де хлопці і що їх збираються вивозити в РФ. До 23-ї години у п’ятницю
матері бранців, з різних куточків країни, з’їхалися до Києва на проспект
Повітрофлотський. Але можна було і не їхати, скидаючись на бензин і
наймаючи за свої кровні таксі в тридорога. У МО матерям повідомили, що
їхні діти – зрадники. Мобілізовані і добровольці, що лежали тиждень під
градами – зрадники. Я не став писати про це відразу. Потрібно було дати
час компетентним органам, щоб розібратися. Але в підсумку про цю історію
ніхто нічого не сказав. І тільки сьогодні, після того, як росіяни
заявили, що 40 солдат української армії втекли в РФ, «оскільки не можуть
далі продовжувати вбивати мирне населення», міністр оборони підтвердив,
що таки так – перетнули кордон. А ось, як і чому наші військові
опинилися в Росії – «з’ясовується»… Звичайно, ми багато чого не знаємо. І
той боєць, який мені все це розповів, він теж, напевно, знав не все.
Наприклад, скільки ще потрібно було лежати під градами в сирій землі. І
вже точно не був посвячений у великі плани великого начальства щодо
підходу підкріплення», – зауважив Роман Бочкала.
«Я до чого це все написав. Я не вважаю цих
хлопців зрадниками. Перш, ніж таврувати їх ганьбою, задайте собі
питання, а як би вчинили ви на їх місці», – підсумував він.