То все, як кажуть у Росії, фільчина грамота, документ, значення якого в міжнародно-правовому сенсі є мізерним.Водночас західні партнери ігнорують інший документ, вага якого є значно більшою, ніж тексти розмов у Мінську. Вони ігнорують підписаний повноваженими представниками США, Великої Британії, Франції та Китаю (про Росію говорити не будемо, бо тоді доведеться згадати сентенцію Отто фон Бісмарка про ціну будь-яких угод із Росією) Будапештський протокол 1994 року про гарантії Україні за здавання третього за потугою у світі ядерного арсеналу. Великі держави гарантували Україні недоторканність її суверенітету й територіальної цілісності, ненапад із боку ядерних та інших держав і навіть захист від шантажу та від політичного й економічного тиску. 2014 рік яскраво та переконливо показав, що всі ці гарантії насправді виявилися жалюгідним папірцем, бо його не захотіли виконувати країни-підписанти. А ті політики України, які тоді, у 1994-му, здали ядерну зброю за папірець, нині активно захищають свої «філейні частини» й жодної відповідальності за скоєне на себе брати не хочуть. Проте якби той протокол був виписаний у юридичному сенсі ідеально, то зовсім не запорука того, що його стали б виконувати. Адже в кінцевому підсумку все вирішує наявність чи брак політичної волі. А її в 2014 році геть не виявилося… Але ігнорування обіцянок і запевнень завдало величезної шкоди не тільки Україні, а й самому Заходу. Начхавши на Будапештський протокол, Захід загнав себе в геополітичну пастку. Стало ясно, що гарантії великих держав є лише фігурою мови, за якою нічого реального немає, зеро-нуль. І сподіватися на них, як показав досвід України, — означає бути геополітичним самогубцем. Отже, єдиною реальною гарантією про збройний ненапад ворога може бути тільки власна ядерна зброя. 2014-й — це рік смерті всіх угод про нерозповсюдження ядерної зброї, бо всі ці угоди тепер важать рівно стільки, скільки Будапештський протокол. А це означає, що держави, які мають підстави боятися за свою безпеку, так чи інакше почнуть виготовляти ядерну зброю і розвивати ракетні технології. Однак тут є ще один важливий аспект. Гарантії — це суттєвий елемент міжнародної політики й потужний інструментарій дипломатії. Тепер той інструментарій геть не працює. Нині вся ця проблематика гостро відроджується у зв’язку із ситуацією навколо Північної Кореї. Що зараз США, весь Захід можуть запропонувати КНДР за відмову від ядерних програм? Гарантії? А північні корейці скажуть: ви їх уже давали Україні… Що запропонують Ірану? А Іран має підстави побоюватися сунітського ядерного Пакистану, а також дій Саудівської Аравії, що намагається створити антиіранську коаліцію. Між іншим, Захід чомусь не відреагував на ядерне озброєння Індії та Пакистану… Зате своїми нерозважливими діями підштовхнув ядерні амбіції КНДР, Ірану та багатьох інших країн. Президент США Барак Обама, проігнорувавши в 2014 році російську агресію проти України, відчинив двері в тотально ядерний світ. Не тільки КНДР, Іран, Пакистан та Індія, Ізраїль, проте й інші держави мають змогу створити свої ядерні сили. Це й Індонезія, що спостерігає активність ядерного Китаю в південних морях, це й Південна Корея, яка є постійною потенційною жертвою ядерних авантюр «товстого Кіма» на півночі. Це й Саудівська Аравія, що побоюється шиїтського Ірану з його програмами нуклеарного озброєння. Це Бразилія й Аргентина в Південній Америці. А далі почнеться ефект доміно, адже сусіди нових ядерних держав також захочуть мати реальні гарантії своєї безпеки у вигляді власної ядерної зброї. Отже, 2014 року Захід здав не тільки Україну, а й своє спокійне життя без атомних ексцесів у різних регіонах планети Земля, отримавши хаос і некерованість у міжнародній політиці. Ентропія геополітичних процесів наростатиме. Чи є шанс її зупинити? Так, але це єдиний шанс. Захід не має іншого способу відновити світовий лад, окрім як відновити територіальну цілісність України (обов’язково з Кримом, бо саме Крим у цьому контексті має особливе символічне значення). І лише тоді Захід зможе сказати urbi et orbi: ми виконали свої гарантії, світовий лад і міжнародне право відновлено, нам знову можна довіряти й наші обіцянки чогось таки варті. Ігор Лосєв, кандидат філософських наук
Джерело: Український тиждень
автор-Ігор Лосєв, кандидат філософських наук
Немає коментарів:
Дописати коментар