Перша партія переселенців прибула на Кубань біля 220 років тому: 25 серпня 1792-го року до півострова Тамань причалив десант із козацької веслової флотилії – п’ять десятків суден із понад трьома тисячами людей. Це була епічна картина – на Кубань переселялися 18 тисяч людей: похідні церкви, вантажі, народжуються дорогою діти, їх хрестять, хтось помирає. Перший, головний, етап переселення закінчився 1794-го – через два роки.
Українці розселялися вздовж річки Кубань, утворюючи курені, які скоріше нагадували фортеці, оточені валами, з гарматами.
Та й над самою Кубанню спорудили оборонну лінію з форпостами й вишками. Сам Катеринодар – нинішній Краснодар – був заснований як Нова Січ. І будували його подібно до Запорозької Січі – з куренями, провели ралом борозну, звели церкву.Назву Нова Січ російська адміністрація не дозволила, термін «запорожець» був офіційно заборонений. Курені розкидали територією Кубані. Їхні назви, за найменуваннями колишніх запорозьких, – це зараз назви станиць: Канівська, Уманська, Полтавська, Ведмедівська, Новодерев’янківська тощо. До 1842 року вони називалися «куренями», пізніше «слободами», а опісля російський уряд запровадив уніфіковану назву для всіх козацьких поселень – «станиці». Після 1794 року було ще кілька великих хвиль української колонізації Північного Кавказу: як стихійне переселення окремих родин і відчайдухів, що тікали від кріпацтва, так і організовані владою у 1809-1811 роках, 1821-1822 роках, 1848-го, коли з України переселилися 100 тисяч осіб. Головним чином, із Полтавської та Чернігівської губерній і Слобожанщини. І це були саме козаки – за метриками до кінця ХІХ сторіччя «малоросійськими козаками» числилися близько мільйона осіб. Отже, переселялися в Чорноморію – так спочатку українські поселенці називали Кубань – особи з козацького стану, хоча чимало і звичайних селян прибувало. Але з другої половини 1860-х уряд заборонив переводити селян, що приходили на Кубань, у козаки. Хвилі колонізації й далі йшли, але новоприбулі не входили до козацьких станичних громад, а ставали вже «іногородніми», «городовиками». Це – українці, селяни, які не могли ставати козаками і оселятися у станицях. За різними даними, не менш, ніж 200 тисяч українців опинилися на Кубані впродовж ХІХ-початку ХХ сторіччя.
Та й над самою Кубанню спорудили оборонну лінію з форпостами й вишками. Сам Катеринодар – нинішній Краснодар – був заснований як Нова Січ. І будували його подібно до Запорозької Січі – з куренями, провели ралом борозну, звели церкву.Назву Нова Січ російська адміністрація не дозволила, термін «запорожець» був офіційно заборонений. Курені розкидали територією Кубані. Їхні назви, за найменуваннями колишніх запорозьких, – це зараз назви станиць: Канівська, Уманська, Полтавська, Ведмедівська, Новодерев’янківська тощо. До 1842 року вони називалися «куренями», пізніше «слободами», а опісля російський уряд запровадив уніфіковану назву для всіх козацьких поселень – «станиці». Після 1794 року було ще кілька великих хвиль української колонізації Північного Кавказу: як стихійне переселення окремих родин і відчайдухів, що тікали від кріпацтва, так і організовані владою у 1809-1811 роках, 1821-1822 роках, 1848-го, коли з України переселилися 100 тисяч осіб. Головним чином, із Полтавської та Чернігівської губерній і Слобожанщини. І це були саме козаки – за метриками до кінця ХІХ сторіччя «малоросійськими козаками» числилися близько мільйона осіб. Отже, переселялися в Чорноморію – так спочатку українські поселенці називали Кубань – особи з козацького стану, хоча чимало і звичайних селян прибувало. Але з другої половини 1860-х уряд заборонив переводити селян, що приходили на Кубань, у козаки. Хвилі колонізації й далі йшли, але новоприбулі не входили до козацьких станичних громад, а ставали вже «іногородніми», «городовиками». Це – українці, селяни, які не могли ставати козаками і оселятися у станицях. За різними даними, не менш, ніж 200 тисяч українців опинилися на Кубані впродовж ХІХ-початку ХХ сторіччя.
Немає коментарів:
Дописати коментар