Багато наших громадян, особливо старшого покоління, уявляють нашу історію так, як їм її викладали в Радянському Союзі. І дітям їхнім, і внукам передається та сама спотворена історія. Що нібито колись була єдина держава, до якої входили, звичайно, Київ, але й Москва, і Суздаль, і Рязань, і Владимир на Клязьмі. І все це разом нібито називалося Руссю. І нібито після 1654 року сталося не приєднання Русі-України до Московського царства, а “возз’єднання” частин колись “єдиної” держави.
А проте історикам відомо, що ні Ростовське, ні Суздальське, ні Рязанське, ні, тим більш, Московське князівства ніколи не були в складі Русі. Який же “русскій мір” збираються “відтворювати” московити, якщо самі вони до цього “міру” непричетні? З таким же успіхом і монголи могли б об’явити себе “русскіми”, а німці “совєтськими” на підставі того, що свого часу завойовували відповідні території. Ми давно вже змирилися з тим, що Московія нині зветься Росією, хоча до 1713 року вона так не називалася. Ми не лише змирилися, ми й самі її так звемо.
Чомусь Німеччину і Грузію ми не називаємо так, як свої країни називають німці й грузини, тобто, відповідно – Дойчланд і Сакартвело, а Москву покірливо стали називати так, як її вирішив назвати московський цар Петро І.
Звичайно, цареві хотілося мати величну історію, а в московитів фактично не було нічого такого, чим можна було б пишатися. Отака вона історична правда.
Вячеслав Мазуренко
В статьях Аnti-coloradosа и в комментариях к ним нередко говорится о необходимости полной изоляции «лепрозория», в который превратилась россия под «чутким и мудрым руководством президент-ампиратора ака Х*йло», о строительстве на границе защитной стены и рва «с крокодилами». Так же в комментариях иногда высказываются вроде бы здравые мнения, что может быть стоит также отгородиться от оккупированных россией районов Донецкой и Луганской областей. 
